Дороги, які нас вибирають

Попереду лишився тiльки один спортсмен: довготелесий, довгоногий, у справжньому спортивному взуттi, а не в такому як у нас, сiльському, городньому. У мене в грудях бурхае полум’я, спирае подих, а я пру. Той, попереду, двiчi оглянувся на мене здивовано. Це мене ще дужче зачепило. І ось я його вже наздоганяю, порiвнявся, обiйшов не корпус, i вже фiнiшна стрiчка звиваеться у мене на грудях. А в мене в очах – темiнь, морок. Я падаю. Суддi на фiнiшi пiдхопили мене пiд руки, поклали на лавочку.

Бiжить якась медсестра, бiжить наш переляканий фiзкультурник. А я клiпнув двiчi очима – менi прояснилося. Встав: «Я пошуткував», – кажу.

І вже пiдсумковий збiр. Грае туш духовий оркестр на честь переможцiв. І на мою честь за три тисячi метрiв. І отримую грамоту. І ще з однiею грамотою i вимпелом виходжу на сцену: наш район зайняв друге мiсце. Додому iхали вантажною машиною, ii десь надибав фiзкультурник, вона iде на Нiжин через наше село, – фiзкультурник у кабiнi з шофером, ми – в кузовi, де два оберемки соломи.

У селi бiля мiстка стукаемо в кабiну. Галцi тут злазити, менi теж. Хлопцям i Галинi – далi. Злiзли. Я ступаю на стежку через шкiльне подвiр’я. І раптом Галка: – Юро, приходь увечерi до клубу, пiдемо разом додому. Так вона сказала: «Проведеш мене додому».

І я прийшов. І провiв. І вдруге, i втрете… Але Галка була непостiйна, фривольна; одного разу вийшов з клубу, дивлюся, де Галка, вона мала на мене чекати, а хтось менi й каже: «Галка пiшла з Костею».

Наступного дня рiзко виказав iй ii зраду, вона в такому ж тонi вiдказала менi та розсварилася.

А вже наступна любов була в унiверситетi. Я iхав складати вступнi екзамени з пiдручниками в фанерному, обтягнутому зеленим сукенцем чемоданi, засмаженою куркою i сорока карбованцями в кишенi. Я вперше iхав до Киева, не знав, куди буду вступати: шкiльнi вчителi радили в технiчний вуз (я добре знав математику), особливо учитель фiзики: «Вступай в iнженерно-будiвельний», його син був iнженером-будiвельником.

Отже, часто не ми вибираемо дороги, а вони нас. Менi кортiло в Інститут цивiльного повiтряного флоту, там синя форма i пiлотський кашкет з розпростертими крилами: «от би приiхати в такiй формi до своiх дiвчат». Будiвельний iнститут вiдкинув одразу: там основний предмет креслення, а воно в мене не найкращого чину, я – неохайний.