Гетьманський скарб

Ступала впевнено, аж величаво, несла свою вроду усiм напоказ, i майже всi оглядалися на неi, на ii дорогi намиста, на ii шитий золотом короткий жупанок, на парчеву плахту з ушитими перлами. Аби нiхто не пограбував, позаду йшов козак з пiстолем за поясом, його послав за нами Полуботок. Уляся вже кiлька разiв прогулювалася по Чернiгову з Оленкою та Яковом, але я повiв ii не на широкi майдани та не на Любецьку вулицю, а по своiх затишних куточках, де старi хрести та могили, де капличка з чудодiйною iконою, де сплелися вiттями три дубочки й сховали камiнь, на якому написано: «Живiть, як я жив, i здобудете царство небесне», де з вузенького камiнного шпиля видно всi банi чернiгiвських церков та монастирiв.

Уляся видряпувалася зi мною на крутосхили, опираючись на мою руку, спускалася в яруги (я тремтiв i вихекував з грудей жароту, котра переповнила мене), ахкала й охкала, розглядалася з зачудуванням, згубивши всю свою владнiсть i гордовитiсть. І верталася по Любецькiй вулицi вже звичайна дiвчина, й люди не оглядалися на неi, хоч мала на собi дорогi убори, але в таких, чи трохи дешевших, уборах виходять на вулицi й деякi багатi чернiгiвськi мiщанки. Нинi ж було свято – Седмиця Троiцька, й ми зустрiли кiлька таких жiнок та дiвчат.

Вернулися пiзно, у вiкнах кам'яного будинку та в дерев'яних хоромах, у яких жив Андрiй Полуботок з сiм'ею, вже вiталося, але великий скляний лiхтар у сiнях чомусь не горiв, там було трое дверей, i ми заблудилися з Улясею й весело смiялися, а потiм раптово зiштовхнулися, i я несамохiть ухопив дiвчину за стан, i вона принишкла, задихала швидко-швидко, i я вiдчув велике хвилювання, губи менi пошерхли, хотiв пригорнути дiвчину й не осмiлився.

Менi чомусь здалося, що вона не одiпхнула б мене, i потiм довго на те шкодував.

Седмиця закiнчувалася, й майже вся Полуботкова молода челядь збиралася на луки по яйця диких качок. Уляся також забажала йти з ними. У Глуховi мати якщо й випускала ii за ворота, то лише в каретi, в супроводi охоронних козакiв, й Уляся, вирвавшись на волю, намагалася вхопити ii якомога бiльше.

Оленка йти не захотiла, Якiв теж.

Я взяв двi корзини, й ми з Улясею рушили за ватагою парубкiв та дiвчат. Йти довелося довго, аж за сосновий бiр, там розкинулися широченнi луки, а по них мiлководнi болота, порослi молодим очеретом та ситнягом. Там i гнiздилася качва.

Дiвчата стояли на сухому, бiля верболозiв, а хлопцi, з палицями та корзинами в руках, стрибали з купини на купину.