Гетьманський скарб

І сталася нам пригода, яка налякала всю бiлу й чорну челядь, потiм дехто вгадував у нiй лихе провiщення молодим. У мiсто, прочувши про весiлля, прибуло чимало всiлякого люду, а також купцiв, а за ними, як то завжди ведеться, старцiв, музик, циганiв. Цигани, тi особливо нахабнi, перепиняють людям дорогу, хапають за поли, ходять поперед вихилясом. Одна така ватага заступила нам вихiд з вулицi на площу, цигани били в бубни, дудiли в дудки й тягли за собою велетенського ведмедя, який ревiв i опирався й не хотiв танцювати.

Невiдомо, що зробили йому цигани, кажуть, у таких випадках вони хлюпають йому пiд хвiст скаженоi, може, хлюпнули бiльше, нiж треба, ведмiдь раптом заревiв так, що всiм позакладало вуха, метнувся вбiк i вирвав ретязь з рук низенького мiцного цигана, той упав, ведмiдь переступив через нього, звiвся на заднi лапи й пiшов на нас. Заверещали жiнки та дiвчата, i всi ми подалися назад, але й втiкати було нiкуди – ззаду напирав натовп, який випливав з церкви. Розгубилися всi, тiльки Полуботок не вiдступив, дiстав з пiхов шаблю й виставив ii перед себе. Ведмiдь з ревiнням наближався, а Полуботок стояв незворушно – великий, спокiйний, – шаблею не замахувався, а тримав ii вiстрям наперед. Шабля була велика, широка, майже пряма. Ще мить, i проллеться кров. Звiра чи людини. І раптом звiр зупинився, нагнув голову, – здавалося, вiн нюхав шаблю, ревнув ще двiчi й опустився на переднi лапи. Тепер вiн дивився знизу вгору, його маленькi червонястi очицi горiли жаринами. З розтуленоi пащеки капала слина. Але вперед вiн не йшов, здавалося, ведмiдь просто здивований. І в цю мить налетiли цигани, двое вхопили за ретязь, ще двое почали хлюпати чимось ведмедевi на голову. Вiн крутив нею, i не зрозумiти, зле йому було чи приемно, не виривався. Цигани забили в бубни й потягли його за собою.

Друга прикрiсть також йшла вiд гетьмана. Ми мали вiд'iхати з Глухова в понедiлок, а гетьман наполягав, щоб залишилися до середи. На той день вiн скликав усiх полковникiв i збирався зачитати iм царську грамоту, всi полковники повиннi були розписатися, що чули ii й виконають усi царськi велiння.

В грамотi йшлося про постiй нових гусарських полкiв по Украiнi, про збирання на них запасiв та коней з ратуш й найсуворiшим чином заборонялося козакам гетьманщини мати будь-якi стосунки з запорожцями, котрi отаборилися бiля Бендер, не давати туди нi порохового, нi хлiбного перевозiв й перехоплювати всiх людей, котрi йдуть у той бiк або вертаються звiдти.