Гетьманський скарб

Гетьману клалося в провину, що колишнiй генеральний писар Григорiй Шаргородський повернувся з Бендер вiд Орлика, якого втеклi запорожцi обрали пiсля смертi Мазепи своiм гетьманом, i що вiн тепер сидить в Городищi урядником, i деякi iншi мазепинцi вертаються й проживають тихо по селах та мiстечках. Гетьман вельми налякався, казав, що нiчого не знае про Шаргородського та всiх iнших мазепинцiв, вiдписав царевi, що сповнить усi його велiння, i вiдiслав листа запорозького, написаного у вiдповiдь на гетьманiв, i листи-унiверсали.

Той запорозький лист мав розвiяти всi царевi сумнiви. Запорожцi писали: «Вельможний мосце-пане Скоропадський, гетьмане московський. Унiверсал ваш увещевательний пiдписом руки вашоi i двома печатьми, единою вiйськовою, а другою московською, утверджений получили i, по звичаю, на радi вслух всiм вичитали, нiчого нового та корисного для себе не чули, окрiм одна неправда та прелесть московська iзображена, ответствуем: а во-первих, удивляемося, iж ваша милость не встидаеться титулуватися вiйська Запорозького обох бокiв Днiпра гетьманом, коли ж ми вашей милости аж сами собою, анi через послiв наших, анi через письмо войсковое на той уряд не обрiтали, на який ваша милость возведенi зостались пiд мушкетами московськими внутрi города Глухова».

Полуботок знав про царську грамоту, гетьман ще ранiше прочитав йому, а про що вони говорили по тому – невiдомо, полковник вийшов з гетьманськоi свiтлицi хмарний i одразу наказав кульбачити конi. Полуботок пiд царською грамотою свiй пiдпис поставити вiдмовився, й не пiдписалися всi iншi полковники, окрiм гадяцького, прилуцького, полтавського та лубенського.

Через той поспiх не змiг я як слiд попрощатися з Улясею, забiг на кiлька хвилин, i вона розгубилася також, бо ж збиралася подарувати менi освяченого хрестика на дорогу, який би оберiгав мене вiд усiляких напастей. Вiддала його домашньому священику, аби окропив водою з Афона, а той не встиг хрестика повернути. І тодi вона вхопила шматочок червоноi весiльноi стрiчки, котрий подарувала iй Оленка, й дала менi.

Обпекла моi вуста поцiлунком (в сiнях уже заскрипiли дверi), i я побiг на вулицю.

Улянин дарунок я пришив до натiльноi сторони сорочки, навпроти серця, й пройшов з ним до далекого Валдаю та назад.

Всю осiнь i половину зими тривали приготування до походу. Заготовляли провiант та овес, шили кожухи, кували конi та заливали салом копита, аби не трiскались на морозi, лагодили сани.