Гетьманський скарб

Вирушили третього лютого, щоб пройти по замерзлих рiках i добутися навесну, на початок робiт. Йшли трьома партiями по кiлька тисяч козакiв, не рахуючи пiдпомiчникiв та кашоварiв. Першу партiю вiв Павло Полуботок, либонь, по своiх лiтах мiг би лишитися вдома, одначе вважав, що мусить роздiлити з козаками все лихо, а також, що дасть лiпший порядок вiйську, краще вбереже козакiв, нiж хтось iнший. Другу партiю вiв мiй батько, генеральний хорунжий Іван Сулима, третю – лубенський полковник Андрiй Маркович. Я випросився в батька й першу половину дороги йшов з Полуботком, а далi – з батьком.

Недарма кажуть, що лихо ходить у парi зi щастям – випала Якову щаслива картка, заступив батька на полковницькому урядi. Щоправда, лубенська старшина довго ремствувала, не хотiла ставати пiд руку парубiйка, в якого i вус ледве засiявся, навiть написала Скоропадському скаргу на «новохрещеного жида», як поза очi називали пана Андрiя. Одначе Скоропадському затулила долонею рота Анастасiя Маркiвна, а старшинi показав волохатого кулака Андрiй Маркович.

Вона вмовкла. Пан Андрiй i на жида не схожий, все в походах та походах, шаблею заслужив повагу й владарював також при допомозi кия та мiцного слова. І господарював не згiрш за будь-якого кревного хлiбороба: воли в нього, як гори, конi гладкi, доброi породи, земля родюча, доглянута.

* * *

Партii йшли на вiдстанi в кiлька верст одна вiд одноi, полковники зносились мiж собою гiнцями. Нiчого пекельнiшого за той похiд не пам'ятаю в своему життi. Морози стояли трiскучi, снiги глибокi, дорiг не було, бралися в снiгах навпрошки, тримаючи напрямку на великi мiста.

Другiй, третiй партii було трохи легше… А нам…

Кiлькоро козакiв гнали попереду двi пари волiв у ярмах (конi по таких снiгах пройти не годнi), воли мовби пливли, часом з заметiв виглядали тiльки кiнчики крутих рогiв, далi – воли з саньми впорожнi, за ними – воли з саньми впiвпорожнi – так пробивали дорогу. А вже за ними увесь воловий i кiнний обоз – везли провiант собi та харч худобi, барила з оковитою, реманент до копальних робiт, намети й всiляке iнше начиння.

Найдужче пильнували за барилами – горiлкою зiгрiвалися, розтирали примороженi руки та ноги, лiкувалися. Їi везли в глабчастих санях, i полковник особисто розливав куфи в носатки – по кiлькостi козакiв. Один козак вкрав двi куфи горiлки, за той злочин його прикували за руку до перших саней, i вiн брiв у снiгах.

Проте й сам полковник здебiльшого також iшов за першими саньми, тримаючись за рожен.