Гетьманський скарб

Там перепочивали три днi, докупляли припасiв, перековували конi. З Улясею ми посидiли в свiтличцi в присутностi ii прислужницi, й балачка наша увесь час перечiплялася через ту челядницю, окату та вухату, а потiм Уляся вдяглася в жовтий кожушок з соболиною оторочкою, i ми пройшлися по зимовому садочку. Вона була сумна й надзвичайно гарна, така гарна, що менi хотiлося плакати, й думав я про те, що не вартий ii кохання, що доля прикохала мене й прилелiяла, й принесла найбiльший, який даеться людям, дарунок. Я запитав Улясю, що iй привезти з Москви, i вона кумедно наморщила лоба й сказала, щоб привiз щось таке… Ну, не дороге, але чого нiхто не привезе нiкому й не додумаеться такого привезти.

…І ось вже виiжджають з гетьманського двору на пiдрiзах сани, – на дверцятах – гетьманськi знаки: булава i бунчук, бiля саней топчуться вiзники в киреях i синiх жупанах, i заклопотано походжае вподовж обозу господар двору рейментського – сирiч управитель, а сам гетьман у оксамитовiй киреi стоiть на ганковi своеi хати, мружиться проти скупого зимового сонця, а з усiх кiнцiв мiста iдуть i iдуть iншi залубнi i сани, здебiльшого простi, й шикуються за гетьманським обозом.

Осторонь гарцюе на застояних конях пiвсотня компанiйцiв – гетьманська охорона. З-за гетьманового плеча виглядають гетьманша i Уляся. Уляся врештi випiрнае з-пiд батьковоi руки i бiжить за ворота, до мене. Гетьманський машталiр Григорiй Заець ледве стримуе ремiнними вiжками огирiв, хвацько заломлена шапка аж падае йому з голови. Оточений бiлою челяддю, гетьман крокуе до саней.

Обоз наш величенький – саней на тридцять – вирушив в седмицю митаря i фарисея санною дорогою на Сопач, Сальне, Севськ. Гетьман iхав у великих критих санях з слюдяними вiконечками, всi решта – у санях вiдкритих, рожнових або глабцях. Окрiм нашого полковника, iхало ще трое полковникiв – лубенський Андрiй Маркович, гадяцький Михайло Милорадович, полтавський Іван Черняк, генеральний писар Семен Савич, генеральний бунчужний Якiв Лизогуб, кiлька бунчукових товаришiв, а також канцеляристи – писарi та пiдписарi, осавули, челядь.

Снiги впали невеликi, рiки промерзли глибоко – дорога не була важкою. Тiльки об'iхали по цiлинi двое сiл, де лютувала вiспа, коней мiняли в Бериловi та Калузi. Сiмсот сорок двi верстви – дев'ять ямiв – подолали за два тижнi.

Звичайно, траплялися дрiбнi пригоди: поламалося кiлька саней, схарапудилися конi, якi везли сани з посудом, й понесли, i перекинули сани в яру, i ввесь скляний посуд потрощився на друзки.