На брата брат

Мiшок було затягнено ремiнним шнуром у дитяти пiд горлом. Хлоп'я було чорне, мале, смердюче, завошивлене, прибите полоном, нiчого не розумiло, на всi запитання тiльки крутило чорною, в ковтунах, головою.

– Чий ти? – запитували козаки.

– Сатани, – шемрiло потрiсканими губами хлоп'я.

– Перехрестись.

Схоже на бiсеня, хлоп'я лупало булькатими очима.

Хрестилися козаки.

Хтозна, через що забрав його Матвiй. З жалощiв? Вiн зроду жалiсливий i добрий. Викупав хлоп'я у м'якiй водi Синюхи, нагодував холодною саламахою.

Хлоп'я довго вiдходило. И не знало, звiдки воно, де подiлися його батьки – Сарани, хлоп'я шепелявило, й з Сарани виходило Сатани. Воно навiть не знало, прiзвище це чи вуличне назвисько. И не знали, звiдки воно взялося, iншi невiльники. Вони побачили його вже в мiшку.

Матвiй привiз його до матерi, яка ще тодi була жива. Пасло свинi на гороховиську – двое чи трое своiх, а то чужi, – збирало свиням жолудi, однi свинi влягалися салом у боднях, пiдростали iншi; й наче з води рiс iхнiй пастух.

Понурий, роботящий, вiдданий Матвiевi до дна душi, лiнькуватий, потайний. Матвiй, одружившись i застаткувавши, забрав хлопця до себе. Сам працював, як луг, i Сидора привчав до роботи, iли з ним з однiеi миски, одежу справляв раз на рiк. Тричi, вже пiдпарубчаком, Сидiр кудись запропадав, один раз його не було аж два мiсяцi, потiм вертався. Де був, не казав. И тодi ставав ще мовчазнiшим та понурiшим. Не раз Матвiй намагався його розкутурхати, але анi сварка, анi ласка не впливали на Сидора. Особливо очужiв Сидiр останнiм часом, може, в тому був трохи винуватий i Матвiй: появилися своi дiти, почав вiддавати всю любов i приязнь iм. Але до Сидора ставився як i ранiше – рiвно, хвалив за добру роботу, ганив за погану, брав з собою на ярмарки й на полювання, котрi той дуже любив. А ще Сидiр любив вибиратися в нiчне з волами та кiньми, часто пропадав на озерi та на болотах: ставив крильчаки та вершi, бив качок.

– Ну, чого стоiш, як межовий стовп, заводь конi, – Матвiй дратувався.

Вiн пасiював на нього всю дорогу – Сидiр був непотрiбний йому тут, просто зайвий, а от мусив брати з собою. Дратуватися на Сидора почав ще ранiше, до тiеi останньоi подii… Так, знедавна Сидiр вельми перемiнився. Став мовби причмелений чи прибитий, збайдужiв i обледачiв, дзигом дивився на Матвiя, не виконував його велiнь, уникав домiвки. Навiть ночував невiдь-де. И мовби дослухався до чогось, мовби думав якусь потаемну думку.