На брата брат

Укутав ii маленьким лiжничком, попiдтикав його, роздягнувся, лiг у лiжко… Федора вже спала. Вiн не одважився будити ii. Почалапав у куток i дмухнув на лампаду.

Прокинувся не знати вiд чого. Мацнув рукою – Федори поруч не було. Повернув голову праворуч – кiмната була затоплена мiсячною повiнню, мiсячне сяйво потоками лилося у вiкно, i в тому зеленому сяйвi стояла бiля вiкна висока гнучка постать. То була Федора – гола, руками обiйняла себе за плечi, мiсячне сяйво струменiло по нiй, а вона похитувалася з боку на бiк.

Матвiй хотiв окликнути ii й боявся, дихав важко, пiдвiвся, доторкнувся долонями до гарячих плечей.

– Чого ти?

Вона затремтiла й похлинулася плачем:

– Тужно менi…

– Ну… чого тобi тужно, мила?

– Не знаю… Тужно…

Знала. Іншого життя хотiла, iнших рук на плечi.

– Нiкому не тужно, а тобi… Пройде, – i гладив плечi, стан… – А сорочка де?

– Блохи…

Вже не дошукувався правди, пестив i повiсив Федорi на шию намисто з галагузьких перлiв, а по тому кохав спрагло, палко, грубо, вона ж ледь вiдповiдала, але йому вистачало й того.

Наступного дня, з самого ранку, шаткували капусту – Матвiй поспiшав запорати господарськi справи, адже по кiлькох днях мав вiд'iхати до Чигирина, до канцелярii, п'ять вигострених до жаскостi ножiв змагалися з п'ятьма не менш гострими жiночими язиками – два язики дружин пiдсусiдкiв i три пiдпомiчникiв, Федора подавала напiвсухий, у снiпках крiп, яблука: вимоченi в капустi, вони тугi й запахущi, й аж п'янкi, i керувала всiм; дарма що городяночка, вмiла майже все i всьому давала лад.

Нагиналася за вишневими гiлками з попаленим осiнню листям, i ii крутий стан вабив та полохав Матвiiв зiр, запарубкувавши допiзна, всiею нерозтраченою чоловiчою невгамовною силою линув до дружини, чим аж набридав iй.

Дениско об'iвся хряп, Матвiй вiдняв кiлька й нагримав на нього – боявся, аби не занедужав на живiт, за дiтьми вболiвав душею, дужче, нiж дружина, – великою бiлою качалкою стоптував у дiжки капусту – що дужче ii стопчеш, то смаковитiшою буде.

Капусти потрiбно багато, зима довга, сiм'я не маленька, а ще ж зимою повезе в подарунок старшим канцеляристам, знайомим старшинам, про Матвiйову-Федорину капусту – поголос на всю генеральну канцелярiю. Докiнчували солiння наступного дня пiсля обiду, а надвечiр завiтав жаданий i несподiваний гiсть – Супрун, iхав з Чигирина, куди возив якусь цидулу вiд полтавського полковника, й завернув на хутiр.

– Ти що, повернувся у полк на службу? – запитав його Матвiй.