Останній гетьман. Погоня

– Цицьки?

– Не зовсiм, ягiдко моя. Цицьку дають дитинi. А це – перса. Ось це, ось це, ось це…

– Теж гарно. – У ii владних очах теплiла любов.

Олексiй дивився на ii повнi, щойно вицiлованi вабливi губи.

– На твоi перса дивляться всi чоловiки. Всi чоловiки люблять великi перса. Ну… не такi, щоб до потворностi, а такi… як у тебе.

– Як вони смiють?

– Вони потайки. Зирк – i одводять очi.

– Так уже всi. І Бестужев, i Воронцов?

– Ну, Бестужев, може, й нi. Вiн любить тiльки себе i грошi.

– Я ще приструнчу його.

– Та ти ж сама кажеш, що вiн розумний. І через те потрiбний. А мене найбiльше й лякае, що вiн розумний. Я боюся його.

– Чого ти боiшся? Доки я царствую…

– Я не за себе боюся. За наших дiтей.

Єлизавета вiдкинулася на подушку. Свiтло з кабiнету падало так, що одна половина ii обличчя була освiтлена, друга тонула в мороцi. Освiтлена половина була суворою, задумливою. А темна – зловiсною.

– Я увесь час думаю над цим. Звичайно, бояри (сказала «бояри» навмисно, хоч бояр як таких уже давно не було) не допустять iх на царство, нашi дiти не мають анiнайменших прав престолонаслiдування.

Але iх треба якось убезпечити. Я ось що думаю: приiде твiй брат Кирило з-за кордону, я поверну твоему краю гетьманство, як ти давно просив, i нехай козаки оберуть його гетьманом. А далi зроблю гетьманство спадковим. А вiн нехай усиновить наших дiтей.

– У нього можуть бути своi дiти.

– Нехай. Але тодi й нашi будуть при ньому. Вiн iх на поталу не дасть. Ми про це ще поговоримо.

– Твоiми вустами Бога цiлувати. До речi, серденько…

– У тебе стiльки милих слiв!.. Мабуть, за них я й кохаю тебе.

– Ти покохала мене за голос.

– Я покохала тебе всього. І голос твiй теж. Кохають – нiколи не знають за що. Не кохають за нiс, за губи, за брови – кохають усього. А коли отак в розбiг – то вже не кохання.

– Бачиш, ти вже кажеш слово «кохаю». Ти розумiеш, як це гарно. У вас одне слово – любов. Я люблю поiсти, поспати i… навiть посидiти на горщику, i люблю дiвчину.

А в нас: я люблю поiсти, але кохаю дiвчину. Ось як я тебе, моя ягiдко. А Бестужева даремно дратувати не можна. Вiн потайний, хитрий. До речi, вiн кiлька днiв просить, щоб ти його прийняла.

– Нiколи менi. Маскарад уже на носi. А ще нiчого не готово.

– Вiн каже, що треба пiдписати угоди з Австрiею i Англiею. Що пiдписання угоди з Англiею дуже затяглося, може розсипатися сама угода.

– Нехай розсиплеться все на свiтi, аби ти був при менi.