Останній гетьман. Погоня

В бутнiсть Малоi Росii… на прохання гетьмана Богдана Хмельницького з усiма малоросiйськими чинами i вiйськом договорено i поставлено в пунктах: в 1-му – вiйську Запорозькому, а в 3-му – шляхтi – своiми судами судитися i вiльнiсть свою мати, в добрах, судах i помiж собою старшин на уряди судовi вибирати i через тих же урядникiв суди земськi i графськi вiдправляти як всьому вiйську Запорозькому, так i шляхтi, якi перебувають в Його Царськоi Величностi Малiй Росii, як i колись, данi iм права, привiлеi i вольностi нi в чому не порушувати… До того ж, як заведено, особливi за правами малоросiйськими пiдкомiрнi, мають бути i особливi суди земськi, вiд яких належнi до розгляду справи до них пiдкомiрними надiсланi повиннi бути, оскiльки полковi нинiшнi канцелярii обтяженi.

Гетьман Граф Кирило Розумовський».

Це був один з перших унiверсалiв Кирила Розумовського, аби впорядкувати в Украiнi судочинство, зменшити судову тяганину та привести всiх до однiеi законноi вiдповiдальностi. Гетьман пiдготував цей унiверсал, оскiльки побачив у канцелярii таку кiлькiсть скарг, нерозiбраних справ, що жахнувся, й вирiшив надалi роздiлити iх на вiйськовi, цивiльнi, торговельнi та iншi, аби люди судилися за давнiми украiнськими правами, ознайомившись з якими визнав iх доцiльними.

Роздiл восьмий

З пiдказки генеральних старшин, а також розумiючи сам, гетьман вирiшив об’iхати всi украiнськi полки, щоб на мiсцi познайомитись з ними. Але на початку поклав упорядкувати власнi маетностi. Йому було надано у вiчне володiння мiста Батурин, Почеп, Ямпiль з повiтами, Гадяч, Шептакiвську, Чеховську i Биховську волостi, а також ряд iнших мiстечок i сiл, у цих маетностях було понад десять тисяч дворiв.

Вирiшив розпочати огляд з Батуринськоi волостi, куди мав намiр перенести резиденцiю. Виiхав у каретi, запряженiй четвериком гнiдих, в поводi вели також для нього верхового коня. За каретою iхало сорок охоронцiв-гвардiйцiв. Був початок лiта. Вже одцвiли сади, половiли жита й над ними курiв зеленавий пилок, в житах били перепели, в небi тяглась до рiчки вервечка чапель, своiм криком нагадуючи скрип немазаних колiс.

Спасенна земля, спасенний край!

Тиша i спокiй, i лагiднiсть у всьому заколихували, хилили в сон. І раптом Кирило щось побачив. Спершу подумав, що то йому здалося. Протер очi, втупився у вiконечко карети. Полем, навкiс, наперерiз каретi мчав до дороги вершник. Охоронцi сполошилися, кiлька iх виiхали наперед карети. А вершник вже майже домчав до дороги.