Останній гетьман. Погоня

Вiн нiяк не може примиритися, що гетьман виговорив у iмператрицi вiльний вiдхiд селян-украiнцiв, вiн каже, що всiх iх треба повернути в холопи. Нервуе його й уведення нового строю в козацькому вiйську.

Кирило вирiшив сказати тiльки про останне.

– А нащо цей новий стрiй? – запитав кошовий.

– Щоб вiйсько було мiцнiше. Так тепер по всiй Європi. Ходити колонами кепсько, артилерiя стала сильною, валить людей сотнями. Все-таки лiнiйний стрiй лiпше. А вiйсько нам потрiбне мiцне, – сказав, а подумав, що невiдомо кому потрiбно мiцне вiйсько: Московii чи Украiнi.

Милошевському кортiло запитати про це прямо:

– Сенат намагаеться вищипнути то те, то се, але натомiсть нашi здобутки бiльшi. І з панщиною, i з вiйськом московським, яке вже майже все виведено, i землю великоросам у нас заборонено купувати.

– Зате обсiли нашi степи серби, волохи, особливо серби з генералом Хорватом, пiвстепу одпанахали. Вони Москвi служать вiрно.

– Так уже й пiвстепу.

– Множаться й множаться. І то неспроста, то опора московiтiв, коли що…

– Коли що?

– Всяке може статися.

Кирило задумався. Помре iмператриця, або станеться новий переворот, тодi й тут заворушиться. Сил-то справжнiх немае. І яке йому до того дiло? Йому i всiй його родинi. Вiн – камергер, граф, генерал-фельдмаршал, кавалер усiх найвищих орденiв, усi його родичi – двоюрiднi, племiнники, зятi – при посадах, усi отримують жалування, мають маетностi. От тобi й «коли що?». Душа хиталася на терезах.

– Нинi все йде на добре, – мовив твердо.

– Вона не вiчна, – мляво вiдказав кошовий. – Прийде новий Пйотр… А в нас уже й тiнi колишньоi свободи немае.

– А коли вона була? Гетьмани гризлися.

– Але були козаки. Була мiцна Сiч. А нинi… Що ми залишимо нащадкам?

– Ви вже побували в туркiв, – сказав гостро.

– То одвiчнi вороги. З ними все зрозумiло. А тут… Думав думу Богдан, та не додумав.

– Ти й на це важишся?

– Я нi на що не важуся.

Їх розносило. Пливли в рiзних човнах. унизу заревiв ведмiдь. Попiдводилися, пiшли до двору. Вiд лiсних ворiт трюхикав лис з пiвнем у зубах. Пiвень на свое лихо видряпався з курника. Це пiвень-царик, який першим вилупився з-пiд квочки, вiн служить господаревi замiсть дзигарiв – будить його – i вiдлякуе всiляку нечисть, найперше вiдьом i чортiв.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».