Яса. Том 1

Звикли бачити отамана в доброму строi душi, веселим i гарячим, сповненим життевоi снаги, могли ще й зараз уявити розвихреним парубком з iскрами в очах – й, хоч не вiдали, яка-то нинi в його душi темна нiч, запечалилися. Надто хмарним стало чоло у Кайдана. А крiзь ту тучу пробивалося тепле, м’яке промiння, то було тепло любовi до отамана, тiеi, яка не вичахае до смертi. І згадалася козаковi на ту мить iнша корчма, стояла вона вiд цiеi за триста верст i за двадцять лiт. Сиротою, вигнанцем з рiдного дому валасався тодi вiн, Кайдан, по свiту, заблукав до порожньоi корчми пiд Смiлою, в якiй полуднував тiльки один чоловiк – жилавий, смаглявочолий запорожець з ледь кiбчастим носом.

Запорожець наминав книшi з салом, наминав, аж кавкало за вухами, а в Кайдана голосно кавкало в животi, i вiн намагався не дивитися на стiл, дивився на своi постоли, припорошенi бiлою пилюкою. Проте вже був тертий свiтом, намагався зачепитися балачкою за козака, вiдтак сподiвався зачепитися й за полумисок.

– Не скажете, до Колобродiв далеко? – запитав.

Козак затримав праву руку з книшем, лiвою пiдкрутив вуса.

– Для кого далеко, для кого близько.

Кайдан подумав: пуста вiдповiдь.

– Ех, до цих би книшiв та ще вишкварок, правда, хлопче? – звернувся козак до Кайдана i потягнувся до кухля з пивом. Висушив кухоль, утерся рушником i знову взявся до книшiв. Кайдановi ненависним було чавкання, ненависним здавався козак, на обличчi якого лиснiло вдоволення, а в очах не свiтилося жодноi мислi, а тiльки втiха вiд iжi. Лiнивий, тупий козак, подумав вiн, тiльки й знае набити кендюха.

На той час до корчми зайшло ще двое козакiв i сiли поруч того, що iв, мабуть, вони допiру порали конi.

– Ей, корчмарю, ще три книшi i шiсть кухлiв пива! – гукнув перший запорожець i пояснив своiм товаришам: – У хлопця грошi вкрали, нiчим заплатити.

Мабуть, нi корчмар, нi обое запорожцiв не повiрили у байку ватага, одначе вона давала Кайдановi можливiсть повечеряти без особливого приниження, й вiн сiв до столу.

По вечерi козаки, а з ними й Кайдан, вийшли надвiр, отаман запалив люльку й запитав:

– Так куди ти йдеш, хлопче?

– До Колобродiв, – трохи нiтячись, вiдказав Кайдан.

– Ти йдеш з Колобродiв.

– Звiдки ви…

– Пилюка на твоiх постолах бiла, така тiльки пiд Колобродами. А йдеш ти до Мринська. Якщо так, то лiпше не ходи.

– Чому? – запитав Кайдан.

– Бо там отаман Ропуха дурнiв ловить для вiйська полковника Гнилицi.

– Ну, так…

– Погане те вiйсько i поганий то полковник.