Яса. Том 2

Мiг легко купитися на дзвiнке слово й гарячий блиск очей, мiг розчулитися трохи не до слiз, а потiм розчаруватися й повiрити в щось iнше. З роками душа загрубiла, оцiеi наiвноi щиростi вже не мав. Вiн навчився розумiтися на людях, промацувати iх думкою, вивiряти на вчинках. Проте це зовсiм не означало, що вiн змiнився геть до решти, що вiн уже нiколи не вiрив у блиск розгарячiлих очей, у порив i слово. В людинi не перемiняеться доконечно нiщо, тiльки гартуеться або розгартовуеться, твердiшае чи розм’якшуеться.

Його й зараз могли збурити i слово, й пiсня, зате встигав i обмислити, що буде, як усе скiнчиться. Слимакам, хитрим людцям прилiпитися до нього не вдавалося. Вiн iх розпiзнавав i тодi ставав нещадний, i мусили вони втiкати з-перед його очей. Кошев’я на Сiчi правити важко. Люду тут багато, i люд усiлякий. Є козаки сумирнi, працьовитi, е чеснi звитяжцi, а е й харцизяки-зарiзяки, е такi, якi вар’юють проти всiх, навiть проти самого Бога, вар’ювання – то i е iхне життя, а е такi, що по кiлька разiв на день мастять елеем душу, а по тому нашiптують по куточках лихi слова. Однi хочуть вознестися над товариством славою, iншi – доп’ясти пiрнача чи хоч осавульськоi палички. Є жмикрути, е п’янички, е непитущi, е повнi безсрiбляники. Переважна бiльшiсть – просто козаки, якi втекли вiд пана, чесно й вiддано служать товариству та вiтчизнi. До когось Сiрко лелiе серцем, когось зневажае, але при кошев’i не мае нi улюбленцiв, нi ворогiв, нi синiв, нi пасинкiв, намагаеться ставитись до всiх однаково, навiть до своiх зловорожцiв, адже розумiв: репрезентуе владою навiть iх, i нi в кого iншого вони правди знайти не зможуть. Таке ставлення до людей зробив неухильним законом i впевнився, що воно – едино правильне. Думав над тим давно й довго i гнуздае сирицею крутий норов i гаряче серце. Бувае, хоч i рiдко, сириця обриваеться. За тим шкодуе.

А через те, що не крутiйствував, не чинив нi проти кого пiдступiв, – й не боявся нинi нiкого. Дивився у натовп, не одводив погляду.

Може, хтось i мае на нього зло, напевне, е такi, адже не можна вволити волю всiх, та вiн i не збирався догоджати будь-кому, жив власним розмислом, жив турботами коша, – нехай кажуть, вiн зустрiне iхнi слова з одкритими очима. Знайде свое слово. Дасть одвiт усiм. Вiн не заховав до власноi кишенi жодного шеляга. Не послав на смерть, як те роблять гетьмани, жодного чоловiка задля своеi вигоди. А якщо вiн iм чимось не до серця, нехай обирають собi iншого.