Яса. Том 2

Наступного дня випало менi ночувати в хатi, де помирала дитина; загубила ii мироносиця: напувала свяченою водою, а грудi давати не велiла, коли ж дозволила, дитя грудi не взяло, пiсля того, як дитя померло, прорекла спокiйно: «Бог дав, Бог i взяв». Менi б промовчати, а я сказав, що то доконала дитину вона i що iй лiкувати дiтей не належить. Мироносиця почала голосити й накликати на мене всiлякi напастi, а тодi поприбiгали сусiди, почали тусати й шарпати мене, а спала з розуму вiд горя мати дитини линула на мене окрiп, добре, що попала тiльки на одежу та на руку, i я втiкав городами до лiсу i потiм не мiг заночувати в жодному селi, бо чорна слава, пущена мироносицею, летiла поперед мене.

Вiддихався аж у Лубнах. Там я замешкав довше – найнявся на кiлька днiв у пiдпомiчники до городового писаря, бо той зашився з паперами без писарчукiв, якi, обое, втекли iз-за писаревоi лютостi, – й там же на мене звалилася тяжка пригода. Повертався якось надвечiрком вiд Сули, куди ходив подивитися, як тягають волоки рибалки, й зустрiлися менi трое стрiльцiв з залоги, яка стоiть у ратушi. Ранiше, при Хмельницькому, така залога стояла лише в Киевi, тепер iх понаставляно по багатьох мiстах. Кого вони охороняють i вiд кого, ми не знаемо, тiльки здогадуемося.

Були цi стрiльцi втомленi й байдужi, брели повiльно. Я звик до них у Москвi, i вони не викликали в мене нi подиву, нi зацiкавлення. Вони вже майже минули мене, й раптом крайнiй вiд мене злiва, високий, вузьколиций, зупинився i вказав на мене кiстлявим пальцем:

– Це не вiн?

– Схожий, – мовив iнший, плечистий, довгорукий.

– Тодi ходiмо з нами, – сказав високий.

Я не злякався, хоч нiчого й не розумiв.

– Куди й за вiщо ви хочете мене вести? – запитав iх по-росiйськи. Не знаю, чому я заговорив по-росiйськи, либонь, це сталося мимовiльно – у вiдповiдь на росiйську мову, а може, спрацював на захист i мiй розум.

Стрiльцi спантеличилися:

– Хто ти? Де навчився говорити по-нашому?

– Бо я москвитянин, – тепер вже з потаемною думкою на свiй захист збрехав я.

 – Вiд боярина Ртищева… А що робите ви? Когось шукаете?

– Ловимо пiдбурювачiв, бандитiв-дорошенкiвцiв, – вiдказав рукатий.

– Чому ви? Хiба тут нiкому це зробити?

– Ми зробимо краще. Та й ми не довiряемо цим…

Стрiльцi пiшли. А я довго стояв, проте дивився не вслiд iм, а собi пiд ноги.

Ця зустрiч мала б послужити менi пересторогою. Чоловiк я в цiм краi новий, одяг мiй теж не схожий на тутешнiй…

Не послужила.