Яса. Том 2

– Чого це тобi заманулося його везти? – здивувався батько.

– Так струхлявiе. Поки немае iншоi роботи.

– Кому зараз треба в мiстi дрова, – заперечив батько. – Цiна низька.

– Якраз i не низька. Тодi, як навезуть усi, вони i впадуть у цiнi.

Таки вмовив. Повантажили звечора на воза окоренки, а рано-вранцi й виiхав з двору.

Вийшло на батькове. Та ще вiн поспiшав, аби не випередила його Лукина, аби дiждатися ii за мiстом, – продав за безцiнь. Хотiв купити Лукинi бодай стрiчку, але грошей наторгував так мало, що не одважився.

Дожидався дiвчини в сторонi вiд дороги пiд грушками, так, щоб i дорогу було видно, й щоб нiхто з односельцiв його не впiзнав. Коли дiвчата – мiцна, ставна Лукина й висока, як лозина, Зiнька – появилися, Фiлон вйокнув на Калитку, виiхав на дорогу й наздогнав iх.

– Сiдайте, хто з товаром, – запросив мовби жартiвливо.

Лукина ледь помiтно зашарiлася, а Зiнька здивовано вигнула безбарвнi брови:

– Звiдки такий вощик?

У неi безбарвнi не тiльки брови, а й волосся, проте на виду непогана: маленький носик, невеликi, чiтко окресленi губки, лагiдна усмiшка.

– Спасибi, – сказала Лукина й поклала на воза чоботи та невеликий клуночок.

Зiнька поклала й свою поклажу, обiперлася об полудрабок, щоб скочити на воза, запитала, показуючи на кобилу:

– А вона не впаде?

– Вона таких вас пiвкопи на гору звезе, – одбувся жартом Фiлон, а сам знiяковiв, як не нiяковiв зроду. Стало йому соромно й за драбинчатого старого воза з неошинованими колесами, й за безклубу Калитку, яка махала обтьопаним, неначе квач, хвостом i йшла, низько опустивши голову, i за те, що вiз немилосердно скрипiв.

– Но, гнiда, – смикнув мотузянi вiжки Фiлон, i кобила раптом дуже кумедно кинула задом.

Дiвчата засмiялися, а з ними й Фiлон.

– Отаке стерво, ще й лукаве та хитре… Задере голову, й тодi не одягнеш хомута. Або розставить на пастiвнику ноги, спутаеш, i ходить, наче непутана.

– У нас була кобила, що за псом ганялася, – сказала Зiнька. – Вищирить зуби й бiжить за ним.

Заговорили за конi, за корови, за овечки, з якими химерами бувають i якi вони розумнi та хитрi. Фiлон озвичаiвся й почав дiвчатам показувати, як хрокае Терещенкiв кнур i як осавул Лизько пiдскакуе в сiдлi, коли iде на поле.

Дiвчата заливалися смiхом, аж хилилися на воза.

Кобила тюпала, похиливши голову, з-пiд розбитих копит порскала курява.