Іван Богун. Том 1

Інколи Омелько брав невелику турецьку мисливську рушницю i сам знаходив Іванка.

– А ходи-но, Івасю, до гаю, подивимось, хто краще поцiлить.

Радiсть пiсля такоi офертi перевершувала радiсть вiд поiздок на Башi. Хлопчина не йшов, бiг до дубового гаю, що простягнувся за версту вiд хутора.

– Не квапся, – повчав малого Омелько, – i не бiйся пострiлу. Хай його боiться той, кому вiн призначений. На гачок надавлюй поступово, навiть нiжно, нiколи не смикай. Очi не зажмурюй, для тебе пострiл лише бахкання, пам'ятай це.

І ще запам'ятай – добрий козак не лише рубака, це ще й добрий стрiлець.

А Іванко був вправним учнем. Нi один фунт пороху не згорiв дарма, жодне повчання не пролетiло повз його вуха, тож восени були забутi нерухомi дощатi цiлi в гаю, а хлопчик з козаком вже цiлими днями пропадав у лiсах та полях, полюючи лисiв, оленiв, чокалок та диких кiз. Омелько вiдкрито захоплювався таким талановитим учнем.

– Лиса за пiвсотнi крокiв, з лету, хоч вiр, пане хорунжий, хоч не вiр! Не знаю навiть, чи я би влучив.

І розгладжувалось похмуре чоло в Федора Богуна, посмiхався в густi вуса.

– Добре, синку, вчись вiйськовiй справi. Чуе мое серце, скоро вибухне Украiна. Лицарi нам потрiбнi, щоб свое право обстояти, а не суддi.

До того часу Федiр уже махнув рукою на тяжби i сидiв майже безвиiзно на хуторi. Часом тiльки з козаками виiздив в поле «козацькi кiстки розiм'яти».

Тодi гримiли за левадою мушкетнi залпи, неслись бойовi конi густими травами, схрещувались у герцi кривi козацькi шаблi. Іванко разом з iншими хлопчаками сидiв у такi днi на даху клунi, захоплено позирав на учбовi боi, а розкута дитяча уява малювала картини великих бойовищ. З важкою арматою,[11 - Армата (заст.) – артилерiя.] тисячами вершникiв i лiсом списiв над козацькою пiхотою. З розмаiттям хоругв i штандартiв, ревом тулумбасiв i спiвом тривожних сурем. З громоподiбним «слава» над козацькими рядами i переляканим лементом у палаючому ворожому таборi.

V

Вибухнуло зимою 1624–1625 рокiв. І не даремно весь час до цього був похмурим Федiр Богун, сотенний хорунжий вороновицький. Злим за добре заплатили крулев'ята. Два роки по смертi Сагайдачного забороняв сейм козакам обирати гетьмана, уперто вiдмовчуючись у вiдповiдь на всi прохання генеральноi запорiзькоi старшини.