Іван Богун. Том 1

Жид у вiдповiдь замахав руками так, що мало не повiдривалися рукави його опанчi.

– Як можна, пани! Вей’з’мiр! Хiба хочу? Мушу поспiшати. Гешефт! Ну то як? Маю гданську горiлку!

– Та йди ти к бiсу, iудо, – вiдмахнувся Зоря. – Я ледве пiсля Чигирина одiйшов.

Поiхали далi. За довгими рядами чумацьких возiв iз сiллю, селiтрою, зерном та порохом проминули кiлька шинкiв, i нарештi кiнськi копита гулко зацокотiли по дубовому настилу мiстка через рiв. Іван помiтив, що за допомогою хитромудрих канатiв i блокiв його можна було пiдняти, в разi необхiдностi, за допомогою двох-трьох козакiв.

Крiм того, з вежi, що височiла над брамою, на мiст було нацiлено двi чималенькi гармати. Пiсля строкатого i багатолюдного базару мандрiвникiв зустрiчала могутня i добре захищена цитадель.

Ворота було розчинено настiж. Нiхто не запитував подорожнiх, хто вони, звiдкiля та задля якоi цiлi приiхали. Нiкому не були цiкавими люди, що прибули до Сiчi, кожен займався своiми справами. Упадало в око лиш одне: усе населення козацькоi фортецi було виключно чоловiчоi статi.

Зоря i Макогiн вiдстали ще за воротами – зустрiвши гурт знайомих запорожцiв, вони притримали коней i почали голосну бесiду, яка перемежалася майже закоханими «скурвий ти сину» та «на бiса твоiй матерi, ти ще не сконав?!». Згодом, махнувши головою на прощання, попрямував до сiчовоi церкви, яка здiймала в небо своi блискучi банi на протилежному боцi майдану, iеромонах, тож Іван з Данилом i Мiсюркою залишилися втрьох. Захоплено оглядали внутрiшнiй устрiй сiчовоi фортецi.

У широкому колi, що його утворював частокiл, мiстилися будiвлi, якi помiтно вiдрiзнялися вiд химерно забудованого передмiстя. Тут вiдчувався вiйськовий порядок i знання фортифiкацii. Уздовж частоколу, на вiдстанi тридцяти крокiв було утворено пустку для вiльного перемiщення гарнiзону у випадку вiйськовоi потреби. За нею, утворюючи велетенську пiдкову, розташувалися тридцять вiсiм довгих i приземистих будинкiв-куренiв. У довжину кожен мав по дев'яносто або сто аршин, завширшки не менше шести.

Викладенi з грубих колод, вони були щiльно перемащенi глиною i вибiленi крейдою. Порiвняно невисокi дахи дбайливо викладено дерниною задля захисту вiд пiдпалювання. Невеличкi, немов блюдця, вiкна, були майстерно прикрашенi намальованими на вiконницях виноградними китицями, розмаiттям яскравих квiтiв та пофарбованi в теплi тони, тож в очi Івану так i стрибали промiнцi яскравих сонячних зайчикiв з вимитих зеленкуватих шибок.