Іван Богун. Том 1

Тричi на день вони, як i решта тимошiвцiв, збиралися в куренi на снiданок, обiд та вечерю, решту ж часу змушенi були проводити на власний розсуд. Савка з новим прiзвиськом Обдертий теж був залишений без будь-якого заняття, проте його такi речi зовсiм не хвилювали. Вiн або спав, або грав у чуприндира[27 - Чуприндир – гра у карти.] з кiлькома такими ж флегматиками. Нiхто з козакiв нiчого iм не наказував, не прохав, не кликав до роботи. На третiй день вимушеного байдикування Іван не витримав i вирiшив порадитися з Омельком.

Курiнний, зачувши запитання, яке рано чи пiзно очiкував почути вiд Богуна, посмiхнувся i на знак розумiння струснув своiм довжезним чубом:

– Обридло без дiла? Розумiю. Але тут у нас звичай такий – прийшов чоловiк, нехай чинить, як собi знае. Нехай хоч два мiсяцi байдики б'е, нiхто йому не посмiе сказати, що ти, мовляв, даремно хлiб iси. А якщо хто й скаже, козаки на такого враз i накинуться: а ти вже закозакувався, сякий-такий сину! Тож вирiшувати ти повинен сам: маеш грошi, йди в шинок горiлочку кружляти, не маеш, лежи в куренi на боцi.

Тiльки й знай, що встати та Богу помолитися. Але якщо сам допомогу свою запропонуеш, роботу завжди знайдемо. На березi в нас стоять недобудованими ще чотири чайки, тож завтра й приеднуйтесь. Скоро морем на турка йти. Вiд Тимошiвського куреня мають стояти десять човнiв.

VI

Цiлий тиждень друзi виходили з трьома десятками тимошiвцiв на живописний берег Днiпра, де серед високих очеретiв знаходилася козацька корабельня. Вставали разом iз сонцем, йшли, збиваючи носами сап'янцiв дiаманти ранкових рос, прислухалися до тисячоголосого спiву птаства у плавнях, якого сила-силенна розвелося в цих багатих на поживу мiсцях.

Гелготали неподалiк дикi гуси, трiпотiли крилами, здiймаючись у небо, качки. Бiлоснiжними табунцями випливали на чисту воду поважнi лебедi, стояли в болотi чаплi, стукотiли дзьобами лелеки. З-пiд самiсiньких нiг деколи випурхували попелястi кульки курiпок, квилили жалiбно та тривожно над головою чайки. Час вiд часу пролiтали важкi, озброенi товстезними дзьобами баби. [28 - Баба (заст.) – пелiкан.] Природа запорiзького краю дивувала i сповнювала серце радiстю, картинами пишностi та буйства життя, i тисячу разiв були правдивими слова того, хто назвав сей благодатний край Едемом земним.

Чайки було майже побудовано. Шiсть виблискуючих просмоленими боками байдакiв уже зайняли своi мiсця на лагiдних хвилях бiля високого дерев'яного причалу, ще чотири було розташовано на березi.