Мир хатам, війна палацам

Хай йому бiс! Михайло Сергiйович зроду був лагiдноi вдачi… Ага! Грушевський таки збагнув, як належить вiдповiсти – в планi дипломатичного обмiну думками:

– Вiд Францii, – мовив вiн, – ми сподiваемось, щоб французький уряд визнав мету, домагання й претензii Украiни.

– Незрiвнянно! – скрикнув мсье Енно. – Тодi дозвольте, президенте, останне запитання. Квiнто: яка ваша позицiя щодо дальшого ведення вiйни, яку Антанта i колишня Росiйська iмперiя, в складi якоi перебували й територii вашоi тепер Украiни, проводять проти Нiмеччини етцетера?

Грушевський ухопився за кiнчик бороди i почав запихати ii до рота.

Оце було запитання – так запитання!

Вiйну три роки тому оголосив ненависний Грушевському великодержавний царський уряд – проти «нiмецького варварства», за братiв-слов'ян та в iм'я всяких iнших високих iдей та iдеалiв. Проте кожнiй освiченiй людинi було зрозумiло, що вiйна точиться за новий передiл свiту мiж провiдними державами, бо кожна з них претендуе на першiсть у свiтовому пануваннi.

Але ж царя скинуто, повалено i весь царський режим, а вiйну народ оголосив загарбницькою. Власне, опiр народу проти вiйни i стимулював розв'язання в колишнiй Росiйськiй iмперii революцii.

Одначе породжений революцiею Тимчасовий уряд, який перебрав нинi владу на всiх територiях колишньоi Росiйськоi iмперii, тiльки три днi тому – спецiальною нотою свого мiнiстра iноземних справ, добродiя Мiлюкова, – запевнив усi союзнi держави – Францiю, Англiю, Італiю, ще й Сполученi Штати Америки, якi теж устряли вже в вiйну, – що революцiйна Росiя визнае всi державнi зобов'язання i вестиме вiйну далi, аж до повноi перемоги над iмперiалiстом швабом! І здобувати цю перемогу Тимчасовий уряд мав в iм'я торжества справедливостi, оборони батькiвщини, братiв слов'ян, проти «нiмецького варварства» та iнших високих iдей та iдеалiв.

А тимчасом народ i тепер, в час революцii, вважав вiйну i далi вiйною урядiв мiж собою. В краiнi ширились «пораженчеськi» настроi: нехай зазнати i поразки у вiйнi, але ж припинити це нелюдське всесвiтне кровопролиття!

Грушевський теж був «пораженець».

Але «пораженець» специфiчного тлумачення. Вiн хотiв поразки Росii в цiй вiйнi – щоб переможена, знесилена Росiя поступилася перед Нiмеччиною та Австро-Угорщиною i вiдступила територiю Украiни Австро-Угорськiй iмперii: нехай пiд чужою iмперiею, але ж «соборна», – мислив iсторик Грушевський.