Анна Київська – королева Франції

Але одразу зайняти престол йому не вдалося – по смертi батька-короля почався такий розбрат i смута, така розруха аж до заколоту включно, що йому, спадкоемцю престолу, довелося утверджувати своi – законнi! – права з допомогою зброi.

Причиною всiх роздорiв навколо трону, власне, iх органiзатором, була королева Констанцiя, яка по смертi чоловiка-короля виступила проти сина, як проти чужака в ii сiмействi… У 1003 роцi батько Генрiха, король Роберт II, розлучився зi своею другою дружиною Бертою Бургундською.

Перший шлюб був укладений проти його волi за наполяганням батька Гуго Капета, ослухатися якого Роберт не мiг.

Не послухаеш батька – втратиш трон. Дружина була набагато старшою за Роберта i мала вигляд ще старший за своi i так немолодi лiта. Роберт жив з нею лише з принуки – батько наполягав – i тiльки й вичiкував зручноi митi, щоб позбутися нелюбоi дружини.

Невдовзi зручна нагода трапилася – у 996 роцi негадано помер його батько Гуго Капет, i син, не дiждавшись, доки батьковi ноги охолонуть, поспiшно розлучився з нелюбою дружиною та чимдуж кинувся одружуватися з коханкою (теж Бертою), гарною, звабною молодичкою (здаеться, до того вона встигла скiлькись там разiв побувати замужем, але скiльки – дiло темне).

За всiма ознаками (а головне – вiн ii кохав) мав зажити з Бертою просто-таки щасливо. До всього ж красунечка Берта була заможною, впливовою, тож завдяки ii знайомствам i багатству Роберт i сам збагатився i до всього ж здобув та приеднав до свого маленького тодi королiвства чимало багатих i немалих володiнь.

Жити б та жити – в любовi i злагодi, вмiло й тактовно використовуючи знайомства впливовоi Берти та розширюючи своi володiння, але…

На нещастя, кохана Берта виявилася… його родичкою… І родичкою такою близькою, що шлюб був заборонений канонiчними правилами. А Папа Римський Григорiй V був суворим i безкомпромiсним, вiн затято дотримувався букви законiв, тому оголосив iхнiй шлюб недiйсним. Одним, як-то кажуть, розчерком пера.

Папу Римського пiдтримали французькi священики – «попи», як iх презирливо називав Роберт-король, чим дуже ображав святих отцiв.

Назрiвав конфлiкт. Але, будучи вiд природи не войовничим, а лагiдним, схильним до компромiсiв, король спершу заходився вмовляти святих отцiв. («Святошi! – подумки лаявся. – Самi тримають служниць для утiх, хоч це iм i заборонено, а менi… З королевою забороняють жити. І це менi, королю!..»)

Рим застерiг Роберта-короля: якщо вiн не послухаеться – буде вiдлучений вiд церкви.