Анна Київська – королева Франції

Кажуть, що у нього е дочки… Якi? О-о, на весь свiт славнi – i вродою, i розумом… Особливо молодша, на ймення Анна. «Втiлення мудростi i краси». Вона славна не тiльки на Русi, а й у всьому християнському свiтi…

І вибiр короля Францii (тодi ще й не Францii, а маленького французького королiвства) зупинився на Аннi Ярославнi, дочцi Ярослава Мудрого з незнаноi Киiвськоi Русi, якiй i випала честь продовжити королiвську владу Капетингiв…

Це iй, Анничцi з Киева, довелося… Так нiби дiвчину силомiць, проти волi ii, королевою зробили.

А так-таки й було.

Дiвчата ii вiку (та й молодi жiнки теж) тiльки й мрiють про такий статус, а про неi iсторики писали: i довелося iй стати королевою Францii.

Коли батько ii Ярослав Володимирович вирiшив змiцнити зв’язки ще й iз Францiею та задовiльнити прохання короля Генрiха I – Анна була не старша за сучасну студенточку. Один з авторiв, який писав про неi, зауважуе: вельми можливо, вона була тодi закохана в якого-небудь Добринюшку, мрiяла спiвати на хорах Софiйського собору, а довелося…

А що значить бути королевою? Нi, нi, це не тiльки розкiшне вбрання, захопленi погляди залицяльникiв – реальнiсть трохи iнша.

Бути королевою – це постiйно виявляти високу самовiдданiсть та дисциплiну. Що з того, що королева на другому мiсцi, себто вона «за» чоловiком, мовби не при дiлах, але ж вона при тилах його королiвства! І в неi цiлий сонм обов’язкiв, турбот про вибiр чоловiка, про його сили перед боем, i в його звiтуваннi перед Богом.

Та й до всього ж, дочка великого киiвського князя – це посадова особа. Треба – значить треба. Себто у Францiю iхати. Прощавай назавжди, киiвський Добриня! – не судилося, мушу народжувати чужому королю спадкоемцiв. Прощавай i ти, Софiе Киiвська, i ти, золотоверхий Киеве мiй! (Мiй – адже я була i навiки залишуся киянкою.)

Трохи було аж засмутилася (правда, виду не подавала), що саме iй батько таку долю вибрав: у якусь там Францiю на край свiту посилае. Та у Киевi про ту Францiю нiхто й знати не знае.

Чули, що е таке королiвство – маленьке та слабеньке. Не Германiя, не Норвегiя, не Скандинавiя.

Не Вiзантiя, зрештою.

Закуток Європи, але…

Мусить iхати. Така батькiвська воля, i такий у неi обов’язок. Треба змiцнювати мiждержавнi зв’язки Киiвськоi Русi, тож годиться й Францiя. Та й не Киiв набиваеться – сам король Францii просить ii руки.

Отак i поiхали. У Францiю – то й у Францiю.

Свати iз Францii.