Анна Київська – королева Франції

Власне, однiею з його доньок, найменшою. Про мене iсторики сьогоднi пишуть десь приблизно так: «Майбутня королева Францii в дитинствi була схожа на янгола. Золотавi кучерi, милий пустотливо-бешкетний погляд робили ii зовнiшнiсть неповторною». Меrsi». Процитуемо джерела далi: батько виховував дочок як амазонок, тож Анна з дитинства впевнено трималася в сiдлi, фехтувала не згiрш за братiв, не пропускала жодного сезону полювання (у Киiвськiй Русi – лови), вiдзначалася впертiстю i силою характеру. Росла вона в часи процвiтання Русi.

Киiв, за прикладом Константинополя, був прикрашений Золотими ворiтьми i незрiвнянним Софiйським собором. Ярослав, представник нового поколiння грамотних, освiчених християн, зiбрав багату бiблiотеку давньоруських i грецьких книг. Анна була блискуче освiчена, володiла грецькою i латиною.

Час спливав, юна княжна приваблювала погляди багатьох чоловiкiв не лише своею вродою (хоча i вродою теж) i стрункiстю стану, але й блискучим розумом, смiливiстю i рiшучiстю. Ярослав Мудрий задумався у пошуках достойноi пари для своеi дочки…

«…І не дивно, що зовсiм юною, ледве я з пiддiвки благословилась на дiвчину, як мене вiддали замiж за короля франкiв Генрiха I.

Всi казали, що я таки справдi була красунею, знала кiлька мов i на подив усiм чудово i вправно гарцювала на бойовому конi.

І це я, вiдома у Францii, як «Anne regine» – «регiна Анна», себто королева. А яка дiвчина тодi не мрiяла стати королевою, як не мрiе нею стати й у вашi часи? А я – стала.

А вже коли мiй син був королем, я ставила свiй пiдпис поруч з його пiдписом: «Anne, m?re Philippe Reges» – Анна, мати короля Фiлiппа.

Будучи королевою, я стала ще й прабабцею… 30 французьких королiв! Ось, мабуть, i всi точнi вiдомостi про мене, якi дiйшли з далекого минулого, що сховалося за тисячолiттям. Я порушила сакральну заповiдь монархiв: королева, ставши удовою, не може вдруге виходити замiж. Це, як у вас кажуть, нонсенс! І тим бiльше закохуватися – як закохуеться проста жiнка. А я закохалася – Господи, я тодi так багла жiночого щастя! – i замiж вийшла.

І за це я покарана, i нiхто не знае, де я подiлася пiсля смертi другого чоловiка, коли вже була не королевою, а – графинею де Крепi де Валуа… Не збереглася навiть моя могила. Бiльше того, нiкому сьогоднi все ще не знано, в якiй краiнi я знайшла свiй вiчний спочивок: у Францii чи на моiй батькiвщинi, у Киевi золотоверхому.

Але все одно я була – Anne reginа.

Анна Ярославна, княжна Киiвська, королева Францii.