Анна Київська – королева Франції

Коли завiв стражу-опричину, то царство його покрив терор: винуватих i безвинних обезголовлювали, вiшали, спалювали на багаттях живцем, з живих людей здирали шкiру, четвертували iх, садили на палю…І при всьому цьому цар ще встигав керувати царством i раз по раз женився – здаеться, сiм разiв. Цькуючи iнших, сам гигнув, як зацькований звiр. На трон забрався синок його, Федiр Іванович, душевно хвора людина. Чи, як на Русi казали – блаженний. Помер, не залишивши спадкоемцiв та заповiту. З ним i припинила iснування династiя Рюриковичiв-царiв.

«В лiто 6545 (1037) заклав Ярослав город великий Киiв, а бiля нього Золотi ворота…»

Тут i починаються загадки, нерозгаданi й досi.

Власне, другий рiзнобiй у бiографii Анни Ярославни (перший – приблизний рiк народження): за одними даними майбутня королева Францii з’явилася на свiт бiлий у Новгородi, коли батько Ярослав (тодi ще просто Ярослав, без додавання – Мудрий) там княжив, за iншими – в Киевi, коли вже там Ярослав «сiв на столi отчiм».

Але, природно, в Новгородi й Киевi вона одночасно не могла народитися. Та й бiльшiсть дослiдникiв переконливо доводять: Анна Ярославна народилася в Киевi, де й минули ii (це вже точно) дитинство i юнiсть. Отож вона була киянкою.

І за мiсцем народження, i за мiсцем проживання – поки ii не забрали до Францii.

А киянка – це…

У всi часи, у всi вiки-столiття – це бiльше, значно, значно бiльше, анiж просто мешканка Киева.

Такою вiд Бога киянкою i була Анна Ярославна.

Травень 1050 року: весiльний кортеж з дочкою Ярослава Мудрого прибув до Парижа.

Анна була вражена: тодiшнiй Париж – маленьке мiстечко, глухе, усiма забуте, десь на околицi Європи, з брудними вуличками, з тiснявою.

Скаржилась батьковi в далекий, але вiд того ще рiднiший Киiв:

«У яку варварську краiну ти мене послав…»

Пiсля святкового, завжди прекрасного i завжди осяйного Киева, Анна довго не могла звикнути до Богом забутого Парижа – бiдного, нужденного i надто брудного та занехаяного, у якого, здавалося, тодi не було анi найменших перспектив хоч коли-небудь стати знаною свiтовi однiею з прекрасних европейських столиць…

Каштани, каштани, каштани,

Софii i Лаври хрести.

Кияни, кияни, кияни,

Ви – сестри моi i брати.

Я з вами в дощi, снiгопади

У черзi за щастям стою…

Це пiсня на слова Ю. Рибчинського з пiсенника «Бiлий свiт на калинi» (видання 1995 року).