Аравійська пустеля (збірник)

А якось тато, пригадую, сказав:

– Старайтеся, дiти, щоб швидше стати на крило, бо невдовзi будемо збиратися в далеку-далеку дорогу в теплi краi. Полетимо на зимiвлю в Африку.

Почувши таке, я на радощах затанцював, вигукуючи:

– В Африку!.. В Африку!.. В Африку!..

А зараз у Африцi бачиться менi, що стою я на хатi в дiда Щедрiя, i видно менi голубi озера, видно, як толокою йдуть до рiчки рибалки з вудочками, а шляхами у поле машини мчать…

І так менi хочеться додому, так хочеться…»

Пишу цi рядки взимку.

На календарi – лютий. Мiсяць, як вiдомо, неласкавий, суворий i навiть аж сердитий. Недарма ж у нього i ймення таке – лютий. А чого вiн лютий – того нiхто не знае. Лютий та й лютий, не всiм же мiсяцям добрими бути.

За вiкнами дiдовоi хати гуде-вие невгамовна завiрюха, крутять-вертять снiговii, аж дерева – чути – торготять обмерзлими гiлками. Хуга така, що задарма i носа на вулицю не виткнеш. Мороз-морозяка зазирае у вiкна, розмальовуе шибки, але в хату йому – зась! У дiдовiй хатi тепло, у печi весело потрiскують дрiвця, iнодi з печi чути невдоволене сичання – то потрапило обмерзле полiно, i вогонь витоплюе з нього воду, а вона сердито шипить-сичить на нього.

А десь на печi спiвае собi дiдiв приятель i квартирант-постоялець – цвiркун. Улiтку вiн живе у садку, а на зиму перебираеться до дiда в хату, «зимувати в теплих краях на печi», як каже старий. Зимуючи там у затишку й теплi, цвiркун спiвае собi та спiвае… Дiд любить його слухати, а коли, бувае, цвiркун довго не подае голосу, то бурчить на пiч:

– Чого хоч ти мовчиш?.

. Заспiвай, прошу тебе. Зимовий вечiр довгий, а сьогоднi менi щось геть кепсько стало, i думки невеселi в голову лiзуть…

Цвiркун вiдразу ж i озиваеться, охоче затягуючи свою одноманiтну пiсеньку, i в старого тодi легшае на душi.

– Бо вже не сам, – бубонить вiн, вештаючись по хатi. – Цвiркун та я, от нас уже й двое. Вже й сiм’я.

Отож я пишу собi та й пишу, вогонь у печi потрiскуе, цвiркун виводить свою нехитру пiсеньку, в якоi немае анi початку, анi кiнця, «в теплих краях на печi», а мiсяць лютий за вiкном лютуе… Таке витворяе, таке… І на кого вiн так розгнiвався? Треба про це поспитати в дiда, вiн такий, що все знае.

А ще я думаю про Лелька, як вiн там зимуе за снiгами, за морозами, за синiми морями i гарячими пустелями, аж у самiсiнькiй Африцi?.. Не близький свiт.