Аравійська пустеля (збірник)

Та ось уже над саваною i клич пролунав:

– Гей, орiльськi лелеки, збирайтеся на Велику Раду!

З усiх усюд злiтаеться лелечий народ. Летять поодинцi, парами, по трое, по десять, i всi летять на Велику Раду в передчуттi далекоi дороги. І в кожному помаховi крил чути: додому, додому, додому… Ох, як хочеться додому!

Страуси, котрi трохи знають нашу мову, тiльки дивуються: ви, лелеки, живете вдома, в Африцi, а кудись iще збираетесь? Хiба у вас двi домiвки i два рiдних краi?

Та ось уже ми злетiлися i розсiлися на високому деревi, яке тут називаеться баобаб.

І коли всi зiбралися i вгамувалися, слово взяв найстарiший i наймудрiший лелека i так сказав:

– Червонодзьобi i червононогi сини лелечого народу! Брати i сестри орiльськi! Чи не забули ви, який зараз мiсяць?

– Не забули, не забули! – хором одказуемо. – А мiсяць зараз лютий. І вiн уже кiнчаеться. Додому пора! Пора додому!

– Так, мiсяць зараз лютий, а в лютому ми завжди збираемось i вiдлiтаемо в рiднi краi, – казав далi найстарiший i наймудрiший лелека.

– Ми всi земляки, всi з одного краю, який зветься Приорiллям, бо всi ми колись народилися i виросли на берегах голубоi Орелi, ii болiт та озер. Зараз удома лежать бiлi снiги, i холоднi морози там лютують, та доки ми долетимо до Європи, там уже буде мiсяць березень чи й квiтень, i вдома нас зустрiне весна-красна.

Потiм Велика Рада затвердила маршрут перельоту Африка – Приорiлля: Кенiя, Судан, Єгипет, Аравiя, далi понад середземноморським узбережжям Туреччини, далi Балкани, а звiдти i на Вкраiну.

Полiт буде, як завжди, здiйснюватись на висотi двi тисячi метрiв; за день (залежно вiд обставин) пролiтати сто – сто п’ятдесят кiлометрiв, використовуючи в основному потоки повiтря, що йдуть вiд землi – так легше долати тисячi i тисячi кiлометрiв, що вiддiляють Африку вiд Європи.

Стартуемо зараз, у лютому, i, як усе буде добре i благополучно (так кажуть старi лелеки), то десь у кiнцi березня – на початку квiтня ми будемо вдома.

Аж не вiриться – вдома…

Як заплющу очi, так i бачу голубу Орiль, заплави i левади, блакитну Орiльку, бачу село i хату вашу, дiду Щедрiю. І так щось солодко защемить тодi на серцi, що аж плакати хочеться… Але ми, лелеки, нiколи не плачемо. А далека дорога мене не лякае.