Це я, званий Чемерисом…

Я не знаю, звiдки родом моi далекi-далекi предки (а раптом марiйцi?), якi в Украiнi вже тодi – починаючи з 1527 року, найранiша згадка про них, – стали украiнськими чемерисами в украiнських воеводствах Речi Посполитоi, з Подолii чи з Вiнницi й Кам’янець-Подiльського, з Чигирина, коли вони воювали у вiйську батька Хмеля i навiть мали чисто своi чемериськi полки, виборюючи разом з украiнцями волю; чи з Хотинщини, чи з сучасного села на Вiнниччинi Барськi Чемериси (населення за переписом 2001 року 920 чоловiк, площа – 8,3 км

), чи…

Чи з Полтавщини, любоi моему серцю малоi моеi батькiвщини, куди вони «забiгли», рятуючись вiд переслiдувань московськоi влади, а дехто й втiкав iз крiпацтва в другiй половинi XVIII столiття.

Мабуть, моi чемериси все-таки з Полтавщини, звiдки i я родом, Валентин Чемерис, украiнський… чемерис.

Був разом iз предками моiми, – i, сподiваюсь, буду завжди й вiчно Чемерисом, який украiнський… чемерис.

У чому й розписуюсь:

    Валентин Чемерис

Чемерис, чемерис, чом дiвочок не любиш?

    «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси, собранныя Я.

 Ф. Головацким…»,1878 р.

І душу бентежить до дна…

Моя хрещена, батькова сестра, тiтка Одарка, або Чемерисiвська Даша, як ii доброзичливо звали односельцi (Чемерисiвська, щоб вiдрiзнити вiд iнших Дашок), коли писала менi в Днiпропетровськ листа, де я тодi мешкав, то неодмiнно так починала:

«Привiт з Полтавщини!»

І це мене одразу ж налаштовувало на якийсь трохи аж врочистий лад.

Привiт з Полтавщини!.. Моя Полтавщина…

Анатолiй Косматенко, неперевершений наш украiнський байкар, сам, до речi, донеччанин, любив Полтаву як рiдну, як свою батькiвщину. Якось, пригадую, поставив йому при зустрiчi традицiйне для письменникiв запитання: над чим працюе, й у вiдповiдь почув скупе: над новими байками. Але через мить, нiби щось пригадавши, сатирик глянув на мене просвiтленими очима i заговорив як про щось потаемне:

– Обдумую байку про твою Полтаву, – вiн так i сказав: «…про твою Полтаву», хоч я тодi жив у Днiпропетровську.

 – Не дивуйся, що байку. Коли б я був поетом-лiриком, то неодмiнно написав би пiсню про Полтаву – вона заслуговуе найкращоi пiснi. Але я байкар, тож про цей славний край напишу байку. Ще не знаю, яка вона вийде, але в нiй неодмiнно мае бути слово «Полтава». Це ж таке мелодiйне слово, пiсенне, ласкаво-лагiдне. Це, власне, символ Украiни.