Це я, званий Чемерисом…

1937 року нарештi було створено Полтавську область – у центральнiй частинi Лiвобережноi Украiни, в межах Приднiпровськоi низовини. В енциклопедiях зазначено, що поверхня Полтавщини – «хвиляста рiвнина, яка широкими терасами полого знижуеться на пiвденний захiд до Днiпра. На сходi рiвнина розчленована рiчковими долинами, ярами й балками, на пiвденному заходi – плеската. Пересiчнi висоти на пiвнiчному сходi – 170–202 м, на пiвденному сходi – 60–100 м.

Клiмат помiрно континентальний з помiрно холодною зимою i помiрно теплим лiтом».

Основне населення областi – украiнцi.

У складi областi 15 мiст та 21 селище мiського типу, 375 сiльрад i 25 районiв.

Для свого народження я вибрав пiвденно-захiдну частину областi, точнiше – Семенiвський район: площа 1,3 тис. кв. кiлометрiв, поверхня – полого хвиляста з давнiми прохiдними долинами та западинами, рiчки – Сула, Борис, Хорол та Крива Руда. Щодо рiчки Сула, то я про неi чув (у пам’ять назавжди врiзався рядок iз «Слова о полку Ігоревiм»: «За Сулою iржуть конi, у Киевi слава дзвонить…»), що ж до Кривоi Руди та Бориса – виявляеться, е й така рiчка з чоловiчим йменням! – я нiколи в дитинствi не чув.

А ось Хорол – то моя рiдна – найрiднiша рiчка, i про неi ще буде та буде мова. Центр району – смт Семенiвка.

Ромоданiвським шляхом iз Ромен у веселий Подiл…

Влiтку, коли в розпалi курортний сезон, коли люди, наче збожеволiвши, хапаються за чемодани, й не вiдчуваючи землi пiд ногами, мчать на вокзали, в аеропорти, в рiчковi порти й на автостанцii, так ось влiтку, у великому промисловому мiстi купити квитка на поiзд, та ще пiвденних напрямкiв – справа надто тяжка.

А iнодi й безнадiйна. До кас попереднього продажу квиткiв i не пiдступишся. Бюро замовлень потопае в замовленнях, на вокзалах, як у казанi, що кипить на доброму вогнi…

На мое безмежне пасажирське щастя, залiзничне начальство, завалене скаргами пасажирiв, вирiшило того лiта – 1976 рiк, – хоч якось розгребти оте вавилонське стовпотворiння, розiслало на центральнi вулицi та житловi масиви Днiпропетровська пересувнi каси.

Один iз таких автобусiв на час лiтнього пасажирського пiку почав щодня (але всього лише на двi години!) зупинятися й на нашiй вулицi. Хоча пересувна каса вiдчинялася о дванадцятiй годинi дня, в чергу треба було записуватися десь iз восьмоi ранку, i лише тодi з’явиться хоч якийсь шанс – якщо поталанить! – десь о першiй дня нарештi отримати заповiтний залiзничний квиток, наче перепустку в рай.