Княгиня і хан

Часом пiд слюдяне вiкно княжого терема приводили загнузданого жеребчика, що бив копитом землю. Федiр садовив синка попереду себе у сiдло.

Євпраксiя жахалася, зi сльозами кидалась до князя:

– Що ти чиниш? Хiба ж можна такого малого на коня? Вiддай сюди!

А Федiр тiльки смiявся.

– Не вiддам. – І погладжував свiтлу кучеряву борiдку. – Іванко – надiя моя. Маю синка всьому навчити, а найперше – на конi iздити.

І зникав. А Євпраксiя злякано вслухалася в тупiт копит коня, що помчав ii чоловiка й синочка, а тодi пiднiмалася на фортечну стiну i з високоi кутовоi башти вдивлялася в темно-зелену гущавину борiв, що тяглися понад рiкою – там зник Федiр iз сином.

Тривога на серцi трохи вщухала – князя супроводжували озброенi дружинники, вони ж захистять його з малим на випадок чого… І княгиня мало не до вечора вдивлялася в далину, виглядаючи чоловiка i сина.

А якось iз лiсу на дорогу вилетiв якийсь вершник. Плащ його на вiтрi розпахнувся, i пiд ним сяйнула на сонцi кольчуга… Гм… Коли б не лихо яке.

Квапливо спустилася в терем, куди невдовзi зайшов слуга князя – Апониця, вклонився. А з ним i той чоловiк у плащi й кольчузi.

Вiн теж уклонився княгинi.

Апониця йому кивнув:

– Кажи пресвiтлiй княгинi все, як е.

– Недобрi вiстi я привiз, княгине… – почав той чоловiк. – Сунуть на нас лютi вороги iз степового краю, видимо-невидимо iх… Подолати iх буде нелегко. Вони вже сусiдiв наших, половцiв та приволзьких булгар побили, жiнок i дiтей iхнiх у полон погнали.

А тепер ось на нас iдуть, нечестивцi…

– Що ж воно за люди? – запитала Євпраксiя. – Та й чи люди вони? Як прозивають iх?

– А прозиваеться той народ… – прибулець на мить запнувся, – прозиваються… мунгали. Або ще – татарове. Гонець iхнiй вiд царя iхнього безбожного Бату-хана, у Рязань приiздив. У князя Юрiя десятину для свого хана вимагав – людьми, кiньми, рiзним майном. А не дадуть – мечем, застерiг, свое вiзьмуть… Кажу, мунгалами вони прозиваються, iз далеких степiв, де люди дикi кочують.

І вони несамовитi – грабують, убивають, добро собi забирають, жiнок i дiтей теж, а мiста й села плюндрують та за димом пускають… Отi, що мунгалами прозиваються – люди диявола…

[МОНГОЛОЇДНА РАСА, азiйсько-американська раса – одна з великих рас людства. Охоплюе корiнне населення Пiвнiчноi, Центральноi, Схiдноi, Пiвденно-Схiдноi Азii, Пiвнiчноi та Пiвденноi Америки.