Генерали імперії

Справдi, здавалося, що попiд стiною не живi люди, а – боввани, до чого вони були неприродно вдягненi й застиглi – гладуни без будь-яких ознак життя.

Огряднi, як не репнуть, iз старанно викоханими животами, бояри були схожi на гладких кам’яних iстуканiв. І цим, тлустiстю та особливо великими животами, що вивалювалися з поясiв, як опара з дiжi, i були славнi. Пiдперезувалися низько, по стегнах – на Русi пузами з давнiх-давен пишалися, iх викохували, як здобу, адже чимале пузо вважалося ознакою солiдностi й достатку.

Нема живота, – його ще лагiдно, хоч i не без самоiронii називали животярою, – нема в тебе й достатку. А якщо ти ще й худий на додачу, то все. Ти вже й не боярин i, навiть будучи знатним, будеш насправдi незнатним, несолiдним i невдатним з себе. А з такими – худими, та ще й без розкiшного пуза – нiхто й рахуватися не буде. Тож старанно дбали про живiт, аби наiсти його якомога бiльший, щоб було що показати людям i себе у вигiдному свiтлi подати.

Заможнi, аби бути на вигляд ще товстiшими череванями, натягували на себе якомога побiльше одягу – неодмiнно двi сорочки, двое порток (верхнi з сукна та ще й на хутрi), зодягали зипун з вовняноi тканини, поверх нього розкiшний i довгий аж до кiсточок кафтан, часом i на ватi, з багато оздобленим комiром (до шиi ще прикрiплювалося так зване «ожерелье»), кафтан неодмiнно був iз широкими й довгими рукавами, з накладними iз шнурiв петлями для великих гудзикiв; поверх кафтана одягали ще одiж без комiра, звану опашнем, або – охабнем.

Чи й надiвали ферязь – всi речi з дорогих тонких сукон, шовку, оксамиту, парчi, що привозилися зi Сходу, Заходу, iз Середньоi Азii, Індii, Персii, Китаю, Італii чи Англii.

А поверх цього багатства (не вiд холоду, бо й так парились) зодягали ще й зимовi шуби на дорогих хутрах, здебiльшого соболевi, покритi коштовними тканинами, що були парадним вбранням.

На головi в кожного пишна хутряна шапка, в дякiв – клобуки, високi й гостроверхi, обшитi знизу видрою, в бояр – мурмолки – високi, пласкi зверху шапки, обшитi соболями й покритi дорогими тканинами, або «стьобунцi», теж високi хутрянi шапки.

Вищого рангу бояри i сам цар носили шапки iз найнiжнiшого хутра «горлатки», здертi з горла соболiв.

Етикет того часу вимагав на засiданнях думи чи й на iнших радах у царя неодмiнно сидiти в шапцi i в шубi поверх кафтана та зипуна – i це в жарко натоплених палатах, де й дихнути було нiчим.