Генерали імперії

І дивно було: чому вони досi не попересварювалися мiж собою i не виступили один проти одного оружною силою – на Украiнi таке неодмiнно б сталося, бо там кожний тiльки й мрiе про булаву i цiну за неi платить не торгуючись, бодай i найпiдлiшу та криваву.

Заправляв дiйством «суддя» Малоросiйського приказу боярин Артамон Матвеев, що не так давно змiнив на цiй посадi Ордин-Нащокiна, теж стiйкого неприхильника Украiни. Вiн гучно проголосив:

– Великий цар-государ i великий князь Федiр Олексiйович, всiеi Великоi, Малоi i Бiлоi Росii самодержець, единий заступник пiдданих малоросiв вiтае своiх гостей з Малоросii i зичить iм здоров’я!

Хоча дiйство затiвалося лише заради представлення царевi Дорошенка, для вирiшення його подальшоi долi, що з ним робити i де його навiчно поселити, якщо йому буде дароване життя, але церемонiю чомусь розпочали генеральнi старшини – суддя Домонтович та писар Прокопович.

Вiд iменi гетьмана Самойловича вони подали царевi якогось листа. (Мабуть, тому iх першими й випустили, що вони, хоч i нижчi рангом Дорошенка, але на вiдмiну вiд нього дiючi генеральнi старшини з уряду Самойловича, а вiн, Дорошенко, вже нiби ж у вiдставцi).

Домонтович, звертаючись до царя, що пiрнув у тронi, щось поштиво казав, раз по раз пiдкреслюючи свою малiсть та ницiсть i водночас возвеличуючи божественну суть росiйського царя, його розум, подiбно якому нiде нi в Московii, нi тим паче в Украiнi бiльше немае i не буде нiколи. Умiв Домонтович улестити великим.

Але Дорошенко особливо не прислухався до словесних викрутасiв суддi.

Домонтович нарештi скiнчив свiй панегiрик, i юний цар на тронi злегка кивнув маленькою головою у великiй для нього шапцi Мономаха (чи не сон, бува, проганяв, бо, здаеться, його маленька величнiсть аж трохи задрiмала пiд час виступу малоросiйського суддi), й обох генеральних старшин допустили до царськоi руки – вона здавалась в’ялою i неживою, наче надутою повiтрям.

Потiм цар щось сказав думному дяку Іванову, а той запитав Домонтовича про здоров’я.

Домонтович почав запевняти, що здоров’я в нього, слава Богу, нiчого, але виявилось, що його було запитано про здоров’я гетьмана Самойловича…

Тлустi бояри та дяки попiд стiною сидiли все так же бовванами – аби хоч хто ворухнувся чи моргнув.

Ларiон Іванов махнув рукою, i генеральнi старшини вiдступили вбiк i назад, а цар-пiдлiток лише тодi перевiв свiй запитливий погляд на Дорошенка. Потiм на Іванова.