Генерали імперії

Коли через двiстi з лишком рокiв композитор Модест Мусоргський напише оперу «Хованщина», москвичi iз захопленням зустрiнуть народну музичну драму з епохи стрiлецьких бунтiв, а тодi, у 1682 роцi, московитам було не до захоплення. Як напишуть вже в радянськi часи, то було «антифеодальне повстання, викликане посиленням крiпосницького гнiту, зростанням зловживань боярсько-дворянськоi адмiнiстрацii (ясно, що малолiтнiй цар-отрок за свого життя i царювання з нею справитись не мiг – В. Ч.). Стрiльцi й частина жителiв Москви та ii околиць, зокрема холопи, найбезправнiшi з безправних, захопили Кремль (навiть високi мури й сторожовi вежi не стали iм на перепонi) i перебили багато вiдомих бояр, повiдрубувавши чимало знатних голiв.

І все ж владi вдалося за допомогою вiрних iй частин придушити бунтарiв, а потiм, зiбравши дворянське ополчення, уряд у вереснi розправився i з вiрними стрiльцями, якi придушували невiрних стрiльцiв. Державний порядок у бiлокам’янiй, хоч i з величезними труднощами та цiною тяжких затрат, було вiдновлено.

Про хiд бунту уряд регулярно повiдомляв своiх воевод у мiстах, в тiм числi й в’ятського Дорошенка. Петро Дорофiйович уважно слiдкував iз своеi глушини за московськими подiями, що клекотiли в царюючому градi все лiто – був час, коли здавалося, що самодержавство вже не втримаеться.

«Для Украiни, – думав Дорошенко, – це було б спасiнням…»

Але уряд втримався, навпаки, ще й змiцнив свою владу, хоч незначнi поступки й зробив бунтарям.

З придушенням «Хованщини» в Кремлi з новою силою розгорiлася боротьба бiлятронних бояр за владу. Ковдру на себе перетягували Милославськi – пiсля всiх пертурбацiй i аби досягти хоч нетривкоi, проте згоди мiж рiзними групами бояр, дiйшли до полюбовного рiшення: коронувати вiдразу двох царiв (аби всiм догодити) на один трон: шiстнадцятилiтнього Івана Олексiйовича i десятилiтнього Петра I – синiв Олексiя Михайловича. Першого, Івана, було оголошено «старшим царем», а меншого, Петра – вiдповiдно «молодшим».

Оскiльки царi з них по малолiтству були нiкудишнiми, iм видiлили регентшу i спiвправительку, iхню двадцятип’ятилiтню сестру Софiю Олексiiвну, яка не проти була стати i единовладною царицею. Возведення на трон зразу аж трьох царiв, представникiв Романових, було своерiдним компромiсом мiж ворогуючими групами бояр. Верх при Софii взяли Милославськi та iхнi прихильники.