Ольвія

Хизуеться… Ач, який хват i зух!

– А чому дочка архонта мусить радiти? – на його запитання i в тон йому запитала Ольвiя.

– О, дочцi архонта буде гарно в степах.

– Нi, – одказала, дивлячись мимо нього у степ, – дочцi архонта буде гарно тiльки у мiстi.

Його кiнь махнув головою, наче кивав на знак згоди.

– Бачиш, навiть кiнь твiй розумiе мене.

– А чому тебе так звати – Ольвiя? – запитав вiн зненацька. – Адже ж твое мiсто теж називаеться – Ольвiя.

– Чому та чому… – Помовчала. – За заслуги мого батька, ось чому.

Хiба скiфському вождю не все одно, яке ймення носить його… полонянка?..

– У тебе гарне iм'я… Ольвiя, – сказав вiн замислено. – Повiдай менi, хто тобi дав таке iм'я.

Ольвiя народилася i виросла у найбiльшiй i найзначнiшiй грецькiй колонii Пiвнiчно-Захiдного Причорномор'я, котра славилась як великий ремiсничий, торговий i землеробський центр усього Понтусу Еуксiносу.[11 - Понтус Еуксiнос, Понт Евксiнський, тобто Гостинне море (грец.) – Чорне море.]

– Тiсно стало грекам у Грецii…

Так казав iй батько.

Ольвiя не могла збагнути: як це грекам та раптом стало тiсно у Грецii? Але батько на запитання, як та чому iхнi предки з'явилися на берегах Понтусу Еуксiносу, незмiнно вiдповiдав:

– Тiсно стало грекам у Грецii, от i перебралися аж сюди.

– В чужi краi?

– Колись вони були чужими, а потiм стали своiми.

– Тiсно… Чому на своiй землi було тiсно?

– Навiщо воно тобi?

– Все хочу знати, – вiдповiдае дочка замислено. – Може, колись пощастить побувати у Грецii, на своiй прабатькiвщинi, то все мушу знати.

– Давно те було, – неохоче одказував Родон, – я вiд батька свого чув, а вiн – вiд свого… Ох, давно було. Тiсно тодi грекам стало у Грецii. Не так тiсно, як кривдно. Знатнi роди, в руках яких була вся влада, почали все бiльше i бiльше притiсняти селян, захоплювали iхнi землi, а самих господарiв перетворювали на рабiв. Селяни не корилися, боролися, але що вони могли вдiяти? Та й з багатiями-землевласниками iм не позмагатися.

У тих господарства були мiцнiшi. Втративши землю, йшли у мiста, але там своiх бiдарiв було повно. Особливо ремiсникiв, якi не знали, кому збути своi вироби… Куди подiтися? Селяни об'еднувалися з мiською бiднотою, котра теж не знала, куди прикласти руки. Разом боролися iз родовитою знаттю. Безземельних бiдарiв бiльшало у мiстах, вони ставали небезпечнi для влади. Їх треба було кудись дiти, аби пожежi не охопили мiста… Ось тут i допомогла колонiзацiя.