Ольвія

І рiдко, i на коротку мить. А куди воно потiм дiваеться i де його треба шукати – пiди дiзнайся!

У мiстi оберiгають лелек, i того безумця, котрий ризикне пiдняти на них руку, чекае смертна кара. «Допоки клекочуть лелеки на дахах наших будинкiв, – кажуть ольвiополiти, – доти мир витатиме над нами». І це, мабуть, так. Ольвiя – щасливе мiсто, тож i бути йому щасливим вiками й вiками.

Керiкл посмiхнувся до лелек, до ясного неба над мiстом i повернув до свого будинку.

А позад нього стрiчнi спиняються, проводжають його здивованими поглядами: i вiд чого б це iхнiй полемарх посмiхався? Диво яке! Нiколи не бачили його усмiхненим, завше мовчазний, похмурий, неговiркий.

А це, бач, у единому оцi радiснi вогники спалахують. Що ж таке добре мае статися в мiстi, що полемарх радiе? А як вiн iде, як вiн iде? Наче юнак, котрий вперше побачив, що життя прекрасне i що того прекрасного життя у нього попереду ще багато й багато.

Штовхнувши дверi в глухiй стiнi, Керiкл зайшов у свiй затишний i охайний двiр.

– Ну ось я й дома, – сам до себе сказав i оглянувся, нiби вперше сюди завiтав.

З двох бокiв двору були портики – неширокi галереi, що вiддiлялися вiд двору колонами, – критi черепицею. Керiкл зайшов у двiр, де завжди любив спочивати у спеку чи й просто так посидiти в надвечiр'я, думаючи про справи. Знявши шолом з пишним султаном, присiв на лавку й полегшено зiтхнув, наче пiсля довгоi мандрiвки дiстався до рiдних мiсць. А таке вiдчуття вiн справдi мав, а все тому, що радiсть завiтала до нього.

У дворi займалися своiми справами слуги, нi-нi, та й позиркували на свого господаря. Якийсь не такий сьогоднi полемарх.

Керiкл довго всидiти не мiг, схопився, заходив сюди й туди, тримаючи в руках шолом з пишним султаном. Радiсть яка! Сьогоднi в гавань прилетiли легкокрилi вiтрильники з приемною звiсткою: трiера, що пливе з Афiн, вже бiля гирла лиману. Не сьогоднi-завтра пришвартуеться у гаванi.

Роздiл другий

Прилетiла ластiвочка

Слуги сполошено зиркали на свого завше похмурого, неговiркого господаря, котрого позаочi мовчуном дражнили.

Тож мiж собою дивувалися:

– Ти диви, мовчун заговорив!..

– Ясон вже в Гостинному морi!.. З Афiн пливе, – не втримавшись, гукнув Керiкл. – Гей, слуги! Ану, метушiться жвавiше! Бiжiть на торжок, скупляйтеся! Дiставайте вина, страви найкращi готуйте. На все мiсто банкет буде. Ха! Мусить же Керiкл хоч раз повеселитись, га? Щоб усi почули, як полемарх гулятиме. Та не забудьте Лiю на банкет запросити.