Ольвія

Захопивши з собою чотирьох гоплiтiв, полемарх подався за мiсто до Заячоi балки, подумки втiшаючись дорогою, який у нього славний банкет сьогоднi буде!..

Назад його принесли непритомного, iз закривавленими грудьми.

Двое гоплiтiв теж були пораненi, але легко. Самi дiйшли. Ще й принесли полемархiв шолом i пояс iз мечем.

Керiкла занесли в андрон, де все було приготовлено для банкету. Вiн хрипiв, кудись поривався, щось безтямно вигукував…

Коли ж прислухались, збагнули: полемарх гукав свою покiйну дружину Лiю на банкет…

Коли прийшов Родон, бiля полемархового будинку товпились стурбованi городяни.

Були серед них i тi, що вже прийшли на банкет, i тi, що прибiгли на лиху вiстку. Перемовлялися стиха, як при покiйнику на похоронах. По мiсту вже поповзли чутки, що в Заячiй балцi ховалися грабiжники, чужi зайди, якi збиралися вночi проникнути в мiсто i зайнятися грабунками, говорили, що iх багато, а тому на нiч треба виставити добре озброену варту.

В полемарховiм дворi з винуватим виглядом стояли два гоплiти (два iншi, пораненi, вже пiшли).

– З якимись зайдами без роду-племенi не могли впоратись! – зайшовши у двiр, дорiкнув архонт. – А ще воiни, при зброi!

– Винуватi, архонт.

Наперед ступив старий сивий гоплiт iз задавненим шрамом через лiву щоку. Був вiн у короткiй безрукавцi iз плямами свiжоi кровi – певно, чужоi, – пiдперезаний поясом, на якому з одного боку висiв короткий меч у пiхвах, а з другого – приторочено круглий щит. Щит сповзав гоплiту на живiт, i вiн раз у раз поправляв його i, тупцяючись, гупав облiпленими глиною башмаками.

Голi ноги його теж були в глинi – ясно, що в Заячiй балцi лазив.

– Ну?! – сердито буркнув архонт, бо гоплiт надто довго мовчав. – Розказуй, як ти мiський хлiб iси та як охороняеш нас!

– Ми думали, що iх трое.

– Кого?

– Ну, тих… волоцюг. – Гоплiт помовчав i додав неохоче: – По мовi вони фракiйцi. З-за Істру.

– Ну?.. З тебе кожне слово треба витягувати?

– Вони ховалися в балцi, в кущах на днiвку залягли, – заговорив гоплiт.

 – Спали. Ми оточили iх, пiдняли на ноги. Полемарх став допитувати iх: хто вони, звiдки, куди йдуть та що роблять у балцi. Одказали досить спокiйно, що вони – вiльнi люди з-за Істру. А йдуть у Скiфiю… На запитання полемарха, чого у Скiфiю йдуть, один одказав: у гостi… Ще й зуби вишкiрив. Та посмiшка нам не сподобалась… Ясно, хвостом крутить, що iм у Скiфii робити?.. «А чого ви тут лежите?» – пита iх далi полемарх.