Ольвія

– Лежи, лежи, – застерiг Родон.

Полемарх якусь мить лежав тихо, а тодi заворушив губами, i в куточках його уст з'явилися пузирi рожевоi пiни.

– Погуляв… – хрипiв полемарх. – Ох i погуляв…

Родон мовчав, i сухе його лице наче закам'янiло. Тiльки в очах були бiль i гiркота – полемарха вiн любив.

– Ну, а там як… у балцi, як скiнчилося?

– Одного зарубали, а решта втекла, – одказав архонт. – Двох гоплiтiв поранено.

– А я… я убитий, – i лице Керiкла почало наливатися синявою, – убитий…

– Ну що ти, що ти, друже мiй…

– Я вбитий, хоч ще i живий, – хрипiв Керiкл, i в горлi його клекотiло, у грудях при диханнi булькало.

 – Чую, урвалась ниточка мого життя пiд чужим ножем… Все, архонт, все, мiй друже. Закiнчив я своi днi у бiлому свiтi, пора збиратися в «царство тiней». Не знав я, що у Заячiй балцi чекае на мене погибель. Де не був, а Заячоi балки не минув. Така моя доля…

Довго вiддихувався, збираючись з силами.

Життя згасало в його единому оцi, i архонту здавалось, що вiн уже чуе запах смертi – холодний, затхлий, тлiнний…

– Будемо прощатися, архонт, – раптом сказав Керiкл.

– Будемо прощатися, полемарх.

І вмовкни, дивлячись один на одного.

В тишi чути було, як важко дихав Керiкл та десь iз перевернутоi (чи, може, переповненоi) чашi лунко крапало на долiвку вино: лясь, лясь, лясь…

– Ясона шкода-а… – хрипiв Керiкл, – залишати шко-да-а…

– Ти будеш жити в своему синовi, – суворо сказав архонт, маскуючи тiею суворiстю свiй бiль.

 – Ти будеш дивитися на свiт його очима, i твоя кров грiтиме його серце…

– Шкода-а… – вiв Керiкл. – Самотнiй вiн, нi матерi, нi батька вже немае… Нi… – Вмовк, аби не згадувати Ольвii, бо, навiть помираючи, не хотiв завдавати Родону бiль.

– Не кажи, що твiй син самотнiй! – вигукнув архонт. – Я ще живий. А доки я буду живим – Ясон не буде самотнiм. Я зроблю все, аби замiнити йому батька.

– Спасибi, друже. Тепер менi й помирати легше. – 3 куточка уст полемарха вже тiк рожевий струмок.

 – Все, архонт. Вiдчуваю в собi порожнечу… Холодну й пустельну. Наче лечу в ту порожнечу. Маю до тебе ще одне прохання: поховайте мене бiля Лii. Поруч. Чуеш, Родоне?..

– Чую, Керiкле. Твоя остання воля буде виконана.

– Бережи мого сина i – прощай! Спасибi тобi за дружбу, Родоне.

– І тобi спасибi за дружбу, Керiкле. І за вiрну службу полiсу i народу.

– Дай руку, друже…

Родон подав свою руку, але полемарх уже не мiг ii потиснути.