Ольвія

Ясон заклав руки за спину батька, трохи пiдняв його, батько сперся на лiкоть.

– Ось так, дякую… А тепер дай i менi чашу з вином… Оту, маленьку, бо велику вже не вдержу в руках… Збиравсь я сьогоднi бенкетувати, тож – почнемо… Пiднiми мене вище, сину… То… вип'емо, – сказав полемарх i ледь-ледь пiдняв свою чашу. – За що вип'емо?

– За сина твого, – сказав архонт. – Гарного сина маеш. Таким сином тiльки пишатися.

– Спасибi тобi, друже. А ще вип'емо за життя, – сказав Керiкл. – Добра штука життя.

І тiльки вiн донiс до губ чашу, як вона випала з його рук, вдарилась об долiвку i розлетiлася на черепки, бризнувши навсiбiч вином.

– Все, вiдпив свое…

Керiкл вiдкинувся на подушку, захрипiв, пересмикнувся, судорога пробiгла по його тiлу, i вiн затих… Лежав витягнений, спокiйний…

– За життя, сину! За твого батька, – сказав архонт. – Вiн умiв жити, зумiв i померти достойно, як подобае чоловiковi.

І випив свою чашу до дна, i брязнув нею об долiвку.

Роздiл сьомий

Посланцi з того свiту

Раннього ранку, нi свiт нi зоря, в кочовище примчали дозорцi й здiйняли крик про старого вождя Ора, котрий щойно вилiз iз своеi могили. Варта заткнула дозорцям роти, аби не переполошили кочовища, i притягла iх до вождя в шатро.

Дозорцiв було трое, i всi блiдi, переляканi, на воiнiв не схожi. І галасують, наче скiфськi баби на торжку.

– Там… з могили… Ор… Старий вождь Ор вилiз iз своеi могили…

Тапур пополотнiв. Не тямлячи себе, хапав то одного дозорця за плечi, то iншого, тряс i кричав:

– Бузату пообпивалися? Блекоти пооб'iдалися??! Чи спросоння? Як це Ор мiг… iз могили вилiзти?

– Па-пастухи казали, – тряслися дозорцi мов у лихоманцi.

Зрештою Тапур видавив iз них.

Дозорцi чатували дальнi пiдходи до кочовища (а такi дозори, пiсля того як Тапур заворогував iз Іданфiрсом, пильно стерегли i вдень i вночi всi пiдходи до кочовища), десь пiд ранок стрiли переляканих пастухiв, котрi, покидавши своi табуни, втiкали iз степу чимдуж… Пастухи крикнули iм, що у могилi Ора з'явилася дiрка i хтось iз неi буцiмто вилiз… Дозорцi не стали гаяти часу, а повернули коней у табiр…

Дозорцi були такi переляканi, що Тапур зрозумiв: трапилось щось незвичайне…

Гарячково гадав: що чинити з Ором, якщо старий i справдi повертаеться?.