Рогнеда

Добриня хоче повiдрубувати «змеищу» глави, але змiй вимолюе пощаду. По добротi своiй Добриня милуе його, а змiючище, пролiтаючи над Киевом, викрадае улюблену племiнницю Володимира – Забаву. Князь Володимир доручае Добринi звiльнити ii. Богатир досягае «нор змеиных», себто печер, спускаеться в них, звiльняе Забаву i численнi «полони руськi». А заодно й топче «потомство змiiне», щоби на Русi бiльше змii не водилися…

І ще багато-багато iнших подвигiв здiйснюе билинний Добриня – богатир iз богатирiв, прообразом якого став дядько Володимира Добриня Никитич.

Але цi та iншi подвиги будуть згодом, як Володимир утвердиться в Киевi. І подвиги тi мiфiчного Добринi теж мiфiчнi, а реальний Добриня, добрий дядько Володимира, поведе вiйсько свого князя на Киiв i допоможе Володимиру подолати Ярополка i зайняти стiл у градi Кия.

Але про цi подвиги Добринi батько Рогнеди вже не буде знати: Добриня, захопивши Полоцьк, виконае наказ юного тодi Володимира, i варязькi воiни з трьох бокiв проштрикнуть трьома мечами полоцького князя, пiднiмуть його на мечах, i вiн миттево сконае… А Рогнеду Добриня оголосить рабинею, знущаючись з неi, гордоi i пишноi, а потiм повезе як бранку до свого племiнника Володимира у Новгород.

Як найбiльший трофей. Хоча бiльшим трофеем для Володимира стане Полоцьке князiвство, що вiн його приеднае до свого, Новгородського, i потiм об’еднанi ратi – новгородську i полоцьку, поверженого тестя свого, Добриня поведе на Киiв проти Ярополка…

9

Отож близько 980 року до п’ятнадцятилiтньоi полоцькоi княжни Рогнеди, що вже тодi славилася своею вродою та багатством, посватались двое, як-то кажуть, не безрiдних: великий Киiвський князь Ярополк i його рiдний брат по батьковi – Володимир, тодi новгородський князь.

Рогнеда хутко зробила свiй вибiр:

«За Володимира не хочу, а за Ярополка – хочу!»

Надто була горда i примхливо-перебiрлива. Вiдмову виходити за Володимира пояснила так:

«Не бажаю роззути робичича».

Як уже згадувалось, Володимира, хоч i вiд князя, але народила проста ключниця-рабиня. А вiдтак, Володимир, хоч i був по батьковi княжич, але по матерi все одно залишався сином рабинi.

За тодiшнiми звичаями молода в першу нiч пiсля весiлля мала (на знак покiрностi перед мужем) роззути його перед тим, як вони ляжуть до лiжка. І цим молода пiдкреслювала свою залежнiсть вiд молодого на все подальше шлюбне життя.