Тарас Шевченко: сто днів кохання

Г. Шевченка, який свого часу намалював його портрет.] та Чалого, Шевченко в раннiй юностi хоч i упадав за дiвчатами, але не мав намiру – принаймнi, до заслання – женитися, тому й серйозних зв’язкiв iз жiнками у нього тодi не було, хоча жiноче товариство вiн таки любив. Та не все так виходило, як гадалося.

«Як молодi люди, – писав Чужбинський, – почнемо було з ним (iз Шевченком. – В. Ч.) розмову, i варто було лише нагадати йому якесь захоплення жiнками, вiн звичайно казав: “Ах, дурниця! Поки з нею балакаю, то буцiмто щось i ворушиться в серцi, а там i байдуже”».

Жiнок (як i дiвчат) вiн знав i далебi iнших…

Про красуню, яка дурила голови всiм, хто потрапляв у ii зачароване коло

Це Дмитро Чуб у своiй працi «Живий Шевченко» висловився так про одну вiдому в Киевi красуню, що нею навiть захопився був i Шевченко.

І ледве вирвався з ii чар. Та кралечка гулящою була. Простiше, повiею.

Як вiдомо, у першiй половинi свого життя – принаймнi, до заслання – Шевченко не збирався (начеб не збирався) одружуватись.

Тож i не мав тривалих зв’язкiв з жiнками та серйозних намiрiв щодо них. Наприклад, щоби побратися. Але «будучи, як i всi» (чоловiки), полюбляв жiноче товариство.

І не тiльки товариство жiноче, а й самих жiнок, бо як же нам, чоловiкам, та без них жити? Де той рай шукати, якщо обминути жiнок?

А кожна жiнка – це рай. (Пардон, бувае, що й пекло, але раю все ж таки вони дарують нам бiльше.)

А жiнок Шевченко, за свiдченням свого друга-приятеля та бiографа Михайла Чалого, любив жвавих.

Казав бувало:

«Щоб пiд нею земля горiла на три сажнi».

Утiм пропащi, хоч i милi, створiння не захоплювали Шевченка, – зазначив Д. Чуб у згадуванiй працi. – На продажну любов, на жiнку, що вiддавалася пристрастi (треба гадати за грошi. – В. Ч.), вiн казав: “Можна махнути рукою!”».

«Якось захопився Тарас Григорович у Киевi однiею вiдомою красунею, яка дурила голови всiм, хто потрапляв у ii зачароване коло.

Захоплення було сильне. Шевченко не на жарт замислився, малював ii голiвку i кiлька разiв писав про це вiршi. «Я завжди радiв, коли йому хтось подобався, – писав Чужбинський, – благородна його натура робилася ще художнiшою, i вiн працював тодi з великим завзяттям». Проте у красунi тiй Шевченко хутко розчарувався. Запросила вона його якось уранцi прочитати iй одну поему i сказала, що в неi нiкого не буде, що вона бажала би зазнати насолоди вiд читання.