Тарас Шевченко: сто днів кохання

Населення – 60,5 тис. осiб (1984). У районi – 78 населених пунктiв, пiдпорядкованих мiськiй, селищанськiй та 28 сiльським Радам народних депутатiв.

Район рiвнинний, зi значною кiлькiстю улоговин i пологих пасмоподiбних пiдвищень. Кориснi копалини – торф, глина.

Рiчки – Супiй з водосховищем бiля Яготина та Перевiд (теж басейн Днiпра). Грунти чорноземнi, район розташований у лiсостеповiй зонi. Лiси (сосна, вiльха, дуб, береза, липа, граб, клен, бiла акацiя) займають 2 тис. га.

У районi рiзнi пiдприемства, птахофабрика, 17 колгоспiв, 7 радгоспiв, дослiдна станцiя, Украiнський НДІ землеробства.

Є училища, 39 загальноосвiтнiх шкiл, 49 лiкарняних закладiв, 18 будинкiв культури, 29 клубiв, 3 кiнотеатри, 61 кiноустановка, 92 бiблiотеки, iсторичний музей та картинна галерея. Автомобiльних шляхiв 315 км, зокрема з твердим покриттям – 301.

Отож, шляхом з твердим покриттям iхав я до Яготина. Нi, не iхав, а наче на побачення летiв. Давно мрiяв побувати в краю Варвари Репнiноi, онуки Кирила Розумовського, i ось уже мчить машина асфальтiвкою годину, другу…

Було 26 липня 1995 року.

На пiд’iздi до Яготина – широка долина Супою, привiльна, зелена, гарна – все тут радуе око. В долинi – багатi городи, повнi рiзноманiтного зела, там i там на левадах верби позбиралися в купки – як на поетичне замовлення. А сама рiчка Супiй, як i бiльшiсть степових рiчок Украiни, не широка, довжиною 144 км, але вже в Яготинi перетворюеться на чимале – вiд обрiю до обрiю – озеро, офiцiйно зване водосховищем.

Першi згадки про власникiв Яготина належать до початку XVII ст. (У прадавнiшi часи Киiвськоi Русi, часи Володимира Мономаха, рiчка Супiй служила своерiдним кордоном, бiля якого кочували рiзнi ворожi слов’янам племена – печенiги, половцi. Багато iх щезло в пiтьмi iсторii, тiльки могили й лишилися, дослiдники нарахували лише вздовж Супою 224 могили.)

До монголо-татарського нашестя тут iснували городища, пiсля нашестя на 100–200 i навiть на 300–400 рокiв тi краi обезлюднiли. Лише де-де, в найзахищенiших мiсцях ще жеврiло життя.

Але нашi люди, яким не звикати до лиха, винесли й це i вiдродили край. У 1620 роцi Яготином володiли украiнськi магнати. За часiв козаччини Яготинська сотня – центр Яготин – складалася з 24 сiл i входила до Переяславського полку. Пiсля Визвольноi вiйни 1648–1654 рокiв було впроваджено новий полiтично-адмiнiстративний устрiй, за яким територiя Украiни передiлилася на 17 полкiв, а тi своею чергою дiлилися на сотнi.