Олена – вершниця зі списом

І великий князь Іван III ухвалив: красних дiвиць для сина Василiя, найгiднiших iз гiдних, найкращих iз кращих на вроду, iз родiв знатних, поведiнки взiрцевоi, вибирати серед дочок боярських i дворянських та притьмом звозити iх до Москви, у Кремль на оглядини.

І потяглися з усiх кiнцiв Русi до Москви заквiтчанi вiзки, в яких везли красних дiвиць наляканих (вперше-бо дiвицi залишали отчу садибу) i водночас обнадiених – адже кожна сподiвалася, що саме ii на роль жони i великоi княгинi вибере Василiй, царський син i спадкоемець престолу…

Допомагав вибирати найгiднiшу батько.

Великий князь Іван III радив синовi вибрати дщер боярина (мiж iншим, за походженням грека, але вже обрусiлого – Юрiя Малого), чия дочка, красуня з красунь, теж була на виданнi – чим не пара для Василiя? Але жених раптом уперся: не хочу дочку боярина Малого, а хочу Соломонiю (i де вiн ii встиг угледiти?) дочку Юрiя Сабурова, хоч i не дуже знатного, але одного з потомкiв якогось там ординського хана. Його дочку й вибрав Василiй.

Юрiй Сабуров мешкав у Москвi, неподалiк Кремля, тож чи варто було здiймати гам-тарарам та звозити до Москви дiвиць з усiеi Русi, коли така виявилась у самiй Москвi?…

Але серцю не накажеш.

– Дiло молоде, – зiтхнув князь Іван III. – Я теж замолоду, бувало… Бути так, як вирiшив мiй син. Зрештою, не нам iз нею жити, а Василевi, тож коли що – на себе нарiкатиме…

Отож вибрав Василiй дiвицю Соломонiю, а батько ii, дворянин Сабуров, на радощах, що ось-ось стане тестем спадкоемця престолу, влаштував бучний бенкет.

Гульки були такi, що iх довго потiм згадували московити…

Вибiр Василiя так прокоментуе М. Карамзiн:

«Соломония отличалась как, вероятно, достоинствами целомудрия, так и красотою, цветущим здравием…»

Василiй був у захватi вiд Соломонii.

І життя iхне буде довгим та щасним – Василiй князюватиме, водитиме ратi в походи, завойовуючи для свого князiвства новi й новi землi – де князiвство, а де бодай удiльчик, все згодиться, – а велика княгиня Соломонiя, чекаючи-виглядаючи його з походiв, доглядатиме разом з мамками iхнiх дiток, а найперше – сина-спадкоемця…

І на радощах, що небеса ощасливили його Соломонiею, велiв в усiх московських церквах в усi тамтешнi дзвони радiсно дзвонити, а жебракам щедро давати милостиню, аби молилися за здравiе Василiя та Соломонii…

Соломонiя таки принесла Василевi оберемок щастя, але стiльки ж (якщо не бiльше) й нещастя.