Смерть Атея (збірник)

Та з Фiлiппом в Атея був договiр про дружбу i спiльнi дii в боротьбi проти фракiйцiв. Так минуло десять лiт. У фракiйських краях вже почали з’являтися скiфськi поселення, а на колишнiх фракiйських нивах скiфи-землероби знiмали своi врожаi. А царськi скiфи кочували. Їхнiй владика кружляв у степу, як кружляе в пiднебессi орел, зiрко оглядаючи звiдти своi володiння. І тiльки забачить, що яке тамтешне плем’я непокору виявить, коршаками налетять царськi воiни, посiчуть i в степах непокiрних розженуть.

Фракiйцi вже нiчого не могли вдiяти iз скiфами, захвилювалися й трiбалли, бо скiфи i в iхнiх землях з’явилися – данину вимагають.

Гети забили тривогу – теж не хотiли скiфськими данниками ставати. І всi – i фракiйцi, i трiбалли, i македонцi, i гети, i самi скiфи розумiли: не вживуться вони мирно у тих краях, все йде до вiйни. Це розумiв i сам Атей.

В шатро просунулась голова Ара.

– Гелон прибув…

Атей кивнув, голова Ара зникла. Цар застебнув куртку, поправив жовту стрiчку на головi, сiв зручнiше на схрещених пiд собою ногах.

Зайшов Гелон, зробив крок, опустився на колiна, вклонився, торкнувшись башликом килима, звiв голову.

– Я прибув, Батьку, по твоiй волi, i вуха моi готовi слухати твою царську мову, що для всiх нас – малих i дрiбних – е священним законом!

– Сядь…

Гелон на колiнах дiстався вказаного мiсця i затих – покiрний, уважний, запобiгливий, готовий не задумуючись виконати будь-яку волю свого великого батька.

– Чому досi не зiбрана цьогорiчна данина з трiбаллiв? Чи не мiй старший син мусив це зробити ще тодi, як повний мiсяць у нiчному небi був усього лише вузьким серпиком?

Очi царя сховалися у вузькi щiлини набряклих повiк, а це вказувало, що вiн у гнiвi.

– Мiй великий Батьку i наш славний царю… – пiдкреслено поштиво почав було Гелон, та Атей його перебив:

– Твiй язик видобувае з рота занадто багато зайвих слiв!

Тодi Гелон випалив одним духом:

– Непокiрнi трiбалли вiдмовилися платити нам данину!

– І ти досi… мовчав?

– Я не хотiв тебе турбувати, Батьку.

А думав, що сам змушу трiбаллiв платити нам данину. Але трiбалли наче зiрвалися з прив’язi. Навiть не хочуть нас визнавати за своiх владик. Їхнi вождi закликають iстрiан, котрi живуть понад Істром, не коритися нам. Вони згукують всi тутешнi племена об’еднатися i дати нам вiдсiч.

– І тому мiй син i спадкоемець не зiбрав досi данину з трiбаллiв? – похмуро запитав цар.