Смерть Атея (збірник)

Постривай! Вiд Орiка все ще не чути вiстей?

– Нi, не чути, – вiдповiв Гелон прiсним голосом. – Сьогоднi минае тридцять днiв звiдтодi, як Орiк пiшов iз своiм загоном вниз до гетiв збирати данину.

Атей махнув рукою. Вклонившись, Гелон вийшов. Та через хвилю чи двi й повернувся. Грубе лице його було стурбованим.

– Батьку!.. Щойно в кочовище примчав гонець з лихими вiстями про Орiка. Не гнiвайся на мене, а вислухай невеселу мову мою.

– Говори! – тихо мовив цар, а в очах – темна нiч. – За свое життя я наслухався рiзних вiстей.

Лихих теж.

– Гети згубили Орiка.

– Тiло привезли? – пiсля тривалоi мовчанки глухо запитав цар.

– Нiхто не знае, де гети подiли мертвого Орiка.

На якусь скороминувшу мить Атею вчулася зловтiха в голосi Гелона. Вiн гостро глянув на старшого сина: радiе, що позбувся суперника в боротьбi за владу?

– Іди! Готуй вiйсько до походу! – рiзко кинув. – Впоравшись з трiбаллами, я вiзьмусь за гетiв. За Орiка вони заплатять дорого.

Ляснув у долонi, в шатро просунулась голова Ара.

– Вождiв до мене! Авхата! Паралата! Савла! Лаксакiса! Стривай! Заодно тисяцьких до мене! Сотникiв! Стривай! – сердито вигукнув цар, хоч голова Ара й не зникала. – Гiнцiв до мене! Щоякнайкращих! Коней iм… Щоякнайпрудкiших! Дати гiнцям зламанi стрiли. Хай вiдвезуть iм… Зараз же… Трiбаллам! Гетам! І всiм, всiм! На знак нашого гнiву! І превеликоi бiди, що iх чекае! В Гетськiй пустелi, в Заiстрянськiй Фракii, в царствi одрiсiв! Зникай! Стривай! В першу нiч, як помре у небi мiсяць, всiм скiфам палити багаття – в пам’ять про сина мого, про Атейченка… А тепер щезни! І всi, всi щезнiть! Я хочу трохи побути сам!

Як настала нiч, по всiй Заiстрянськiй Фракii, яку захопили скiфи, на узвишшях i рiвнинах спалахнуло стiльки багать, скiльки скiфiв було в Атея.

І жахнулися фракiйцi, гети й трiбалли, i всi, хто жив там – чорна нiч зникла, в степах стало видно, як удень. І палахкотiли багаття до ранку, i всi тамтешнi племена переполошено вдивлялися в пожежi, що, здавалося, i саме небо пiдпалили на обрiях. Казали:

– Навiть уночi не спить осине гнiздо Скiфii – готуеться Атей до походу, нашу смерть зi своiх пiхов видобувае. Прогнiвили ми богiв, от вони й послали на нас кару…

Горiли в степах багаття – криваво-криваво…

Афiнський раб

Греки лише зрiдка ставали рабами – особиста свобода громадян суворо охоронялася законом. Вважалося несправедливим «поневолювати грецькi мiста й терпiти, щоб еллiни ставали рабами еллiнiв».

Але бувало й таке.