Смерть Атея (збірник)

І постiйно скаржився на спiвгромадян та iхню скупiсть i байдужiсть: подають стiльки, що тiеi мiзерii не вистачае навiть прогодувати раба… Коли ж йому зауважили: а ти, мовляв, кинь свого раба, навiщо вiн тобi, фiлософ-канюка навiть обурився: «Як можна жити без раба?» Недарма ж iнший фiлософ, великий Арiстотель, писав у своiй «Полiтицi»: «Природа влаштувала так, що i фiзична органiзацiя вiльних людей вiдмiнна вiд фiзичноi органiзацii рабiв: в останнiх тiло сильне, придатне для виконання необхiдних фiзичних трудiв, вiльнi ж тримаються прямо i нездатнi для виконання подiбних робiт… Як би не було, очевидно, що, у всякому разi, однi люди за своею природою вiльнi, iншi – раби, i цим останнiм бути рабами i корисно, i справедливо».

Морськi шляхи Афiнськоi держави простягалися далеко, греки були досвiдченими мореплавцями, тож рабiв привозили як з ближнiх, так i з далеких краiв – постiйно i в кiлькостi, що зростала з року в рiк. Участь у грабiжницьких морських та сухопутних походах не вважалася непорядною чи ганебною з точки зору грецькоi моралi.

І тому грабувати на морях i на суходолi нiкому й нiколи не заборонялося. Фракiйцi, гети, скiфи, сирiйцi, перси, египтяни i навiть негри з Африки – всi вони ставали живим товаром i безперебiйно доставлялися в Афiни. Першого числа кожного мiсяця купцi виставляли на афiнському базарi все нових i нових рабiв – на всi смаки i цiни. А втiм, для означення раба у грекiв було спецiальне слово середнього роду, котре перекладалося як «людинонога iстота» (андраподон). А замiсть слова «раб» здебiльшого говорили просто: «сома» – себто тiло.

Ще вчора вiн був скiфом – гордим, вiльним – i мав швидкого i надiйного коня, чия багата збруя була оздоблена золотими та срiбними бляшками, фiгурками крилатих грифонiв. І лiтав вiн на конi з вiтром навперейми, i всi степи вiд Танаiсу й до Борисфену i далi до Істру, i ще далi за Істром – були його степами, його будучиною… Ох, коню мiй, коню, брате скiфський, де зараз твоi копита ковилу сiчуть, якi вiтри ловлять твоi чутливi нiздрi i куди ви подiлися, степи вiд Танаiсу й до Істру? Ще вчора вiн мав трьох маленьких синiв, мав табуни коней i гурти худоби, а вози були повнi добра.

Чи не його молода жона була вродливiшою за всiх смаглявок-степовичок, чи не його сини смiялися дзвiнкiше вiд усiх дiтей, чи не вiн учора був щасливiшим за всiх одноплемiнникiв, разом узятих. Ще вчора на ньому був вогняний башлик, голуба, розшита хутром соболя куртка, малиновi шаровари i жовтi, як сонце, чоботи.