Смерть Атея (збірник)

Кутаючись в чужий гiматiй, що був замалим для нього, йшов тихо, нечутно, тримаючись бiлих стiн, на тлi яких не так рiзко видiлявся в пiтьмi бiлий плащ, йшов i не вiрив собi, що воля так близько. Йшов, а душа спiвала, а душа кричала: вiн на волi! Вiн робить першi кроки волi!

Як ламаються стрiли

– Мiй бог – меч! – пiднявшись на могилу, сказав Атей i вклонився мечу – богу своему, Аресу.

І всi воiни, скiльки iх не було в Гетськiй пустелi, в один голос сказали:

– Наш бог – меч! Йому поклоняемось!

І кланялись мечу, богу своему Аресу, проказуючи:

– Немае бiльшого бога, крiм скiфського бога!

– Істинно так.

І нинi, i завжди, – сказав цар i застиг на могилi – високий, худий, грiзний, на бога схожий, гостроносий, з чорними, як сама нiч, очима.

Довге жорстке волосся царя, перехоплене на лобi золотою стрiчкою, ворушилося на плечах, як живе. Летiли степовi вiтри, i розсiкав iх бог-меч Арес. А добре скiфи збiгали на трiбаллiв, слава яка про скiфiв летить у степах. Тож хай затямлять тутешнi племена: скiфи – непереможна сила, скiфи – владики цих краiв, а скiфськi боги – над усiма богами боги.

І доки у скiфа на поясi висить меч, а в руках плетениця – вiн для всiх володар. Так було завжди i так буде завжди.

– Арес, – звертаеться цар до залiзного меча. – Ти чуеш синiв своiх, боже? Ти чуеш, як гуде кочовище, славлячи тебе? Ми зiбралися, щоб вiддячити тобi, Арес, за побiду над трiбаллами. Ти, боже, вклав побiду в мечi нашi разючi, у стрiли нашi летючi, тобi, боже, й пiдносимо подячнi жертви.

Пий, Арес, солодку кров ворогiв!

Бiля пiднiжжя могили стоять вождi та старiйшини, знатнi мужi, а вже iх щiльним кiльцем оточують воiни, котрi, повернувшись з походу, як весняна вода, залили кочовище. У колi бiля пiднiжжя могили стоять полоненi трiбалли – по одному вiд кожноi сотнi бранцiв. Їх i буде принесено в жертву Аресу. Любить Арес пити ворожу кров, милостивiшим i прихильнiшим тодi стае вiн до синiв своiх. Ворогiв для подячноi жертви скiфському богу вiйни вiдiбрано трое – найвищих, найдужiших.

– Арес?.. Ти чуеш нас, боже?

Далеко в степу лунко iржить кiнь. Стрепенувся цар, збудження пробiгло по скiфах.

– Арес нас чуе, – залунали голоси. – Арес чекае жертви! Арес хоче пити ворожу кров. Напувайте Ареса ворожою кров’ю, вгамовуйте його ненаситну спрагу!

Пiдвели першого полоненого ближче до могили, розтягнули йому в рiзнi боки руки i нахилили голову, що ii з одного маху, хвацько хекнувши, вiдрубав третiй.