Смерть Атея (збірник)

До його порад Атей завжди прислухаеться, Котiар вдатний i мудрий на слово, хоч до меча через слабке здоров’я не такий беручкий, як вiйськовий радник, вождь Авхат – дебелий, увесь налитий силою та снагою, червонощокий, бiлозубий, моложавий, хоч i мав уже п’ятдесят, хоробрий вояка i великий любитель жiнок. Ще далi поважно i гречно сидять скiптухи Паралат, Лаксакiс, Савл. Скiптухи – значить залiзоносцi. Вiд iменi царя вони керують краями Скiфii. Знаки високих достоiнств скiптухiв – маленькi сокирки з головками тварин чи птахiв на обушках, а вже за ними – просто вождi та старiйшини родiв i племен, знатнi мужi, сотники i просто воiни, хоробрi з хоробрих, котрi колись отримували з рук царя золотi чашi за свою вiдданiсть i звагу.

Слуги розносили i розносили важкi прохолоднi бурдюки з бузатом, наповнювали чашi – банкет почався.

– Арес! – вигукнув Атей, здiймаючи в напрямку меча на могилi золоту чашу. – П’емо з тобою разом за побiду ясноi скiфськоi зброi!

І всi здiймали чашi в напрямку меча i запрошували бога взяти участь в учтi.

А вже тодi пили за царя свого, за Атея, за його ясний розум i хитрiсть превелику, якою вiн перемiг трiбаллiв, провчивши iх, як треба шанувати владик своiх. Трiбалли войовничi, вiйсько мають сильне, i Атей розумiв, що подолати iх можна лише великою кров’ю. А знесилювати свое вiйсько напередоднi битви з iстрiанами (не кажучи вже, що в недалекому майбутньому скiфам доведеться зiткнутися з македонцями) Атей не хотiв. Не раз i не двiчi радився вiн з Котiаром та iншими вождями, сам мiркував так i сяк, а тодi й вирiшив подолати трiбаллiв хитрiстю, а, отже, й малою кров’ю.

Як було задумано, так i здiйснено. Коли скiфське вiйсько на чолi зi старшим сином царя Гелоном i вiйськовим радником Авхатом рушило навстрiч трiбаллам до кряжа, де мала вiдбутися вирiшальна битва, Атей велiв, щоб скiфськi дiди, жiнки та дiти з слугами й рабами непомiтно зiбралися за кряжем. Та не самi, а з табунами коней, гуртами худоби, отарами овець, з кибитками й возами.

І ще велiв Котiару, котрий мав повести за кряж скiфський люд, щоб кожний з них тримав у руках – навiть дiти, слуги i раби – по довгiй палицi, схожiй на спис.

І все вiдбулося так, як i задумав Атей.

Як тiльки обидвi сторони, скiфи й трiбалли, приготувалися на рiвнинi до бою й почалися першi сутички, з-за кряжа, здiймаючи хмари пилу, почали виходити довжелезнi валки, прямуючи до скiфського вiйська.