Смерть Атея (збірник)

І спалахнули в його душi гнiв i образа на батька: навiщо вiн це затiяв? Щоб на очах у всiх знатних скiфiв знеславити сина свого?

Посмiхнувся Атей у вуса, пучок стрiл у сина взяв, хотiв було подати його Котiару, але передумав – хитрого i кмiтливого Котiара на слизькому нiколи не застукаеш, передав пучок Авхату.

– Переломи ти, вождь!

Широке, щокасте лице Авхата приемно почервонiло, а його великий нiс нiби набряк. Другий радник Атея простягнув дебелу загрубiлу руку, легко взяв пучок стрiл, гекнув, сподiваючись з ходу переломити пучок, але, як i в Гелона, в нього теж нiчого не вийшло.

Тодi Авхат, ще дужче почервонiвши, спробував було переломити пучок через колiно, потiм притискував його лiктем до боку, а другою рукою гнув, i все марно. Зрештою, з червоного вiн став бiлим, на лобi виступив пiт. Вождi, спостерiгаючи за його марними зусиллями, спершу посмiхалися, а далi вже вголос почали реготати. Та Авхат вирiшив хоч словом влучним зам’яти свою безпораднiсть. З поклоном повернувши Атею пучок, вiн сказав, дещо навiть не без улесливостi:

– Це свiдчить, що я простий смертний, i царськi стрiли менi непiдвладнi.

– Ти не переломиш пучок i своiх стрiл, – гмикнув Атей насмiшкувато. – Хто ще з мужiв моiх зламае пучок стрiл? Може, ви, скiптухи?

Але нi Паралат, нi Лаксакiс, нi Савл, хоч як не силкувалися, а не виконали волi царя. Ламали i не змогли переломити пучок iншi вождi та воiни, останнi були молодими, дужими, але й вони зазнали невдачi. Вiдлягло трохи в Гелона з душi – не вiн один такий.

– Не переломите стрiл, хоч кожний з вас i сильний, i дужий, i легко перерубуе ворожi костi, а коня найлютiшого на скаку може однiею рукою зупинити, – сказав Атей i ворухнув пальцями, щоб йому пучок стрiл повернули.

– А чому не переломите? – запитав, коли пучок знову був у його руках. – Та тому, що стрiли не кожна сама по собi, а всi разом, в однiй зв’язцi. Ось чому iх неможливо переломити.

Висмикнув стрiлу з пучка i легко, мiж двома пальцями переломив ii.

Потiм висмикнув другу – хрусь! І третю переломив, i четверту, i п’яту… Древка стрiл так i хрупали мiж його кiстлявими пальцями. Переломивши останню стрiлу з пучка, Атей вiдкинув iх геть i гостро глянув на спантеличеного сина свого.

– Бачив? Запам’ятав побачене?

– Запам’ятав, Батьку!

Глянув цар на вождiв, на старiйшин, на знатних мужiв та воiнiв, на всiх скiфiв.

– Бачили?

– Бачили, Батьку, – вiдповiли всi разом.