Смерть Атея (збірник)

Коли Антiпатр пiдiйшов до потаемноi кiмнатки, ефеб[10 - Ефеб – юнак з аристократичного сiмейства, черговий для доручень, охоронець царя тощо.] в шоломi з гребенем, в голубiй тунiцi й блискучих мiдних латах, з коротким мечем на стегнi, упiзнавши прибулого, стукнув калаталом у бронзовий щит, що висiв бiля дверей. Посторонившись, жестом з напiвпоклоном запросив радника зайти. Антiпатр переступив порiг. Цар у бiлоснiжному вовняному гiматii стояв бiля столу i щось перебирав у скриньцi – певно, тiльки-но зайшов.

– Хайрете! – привiтався Антiпатр.

– Хайрете! – не обертаючись, вiдповiв цар, все ще порпаючись у скриньцi. Та ось вiн, певно, знайшов у нiй те, що шукав, ляснув у долонi, i тiеi ж митi вбiг служка. Фiлiпп повiв плечем, служка, пiдбiгши, став навшпиньки, зняв з царя гiматiй i нечутно зник. Лишившись в хiтонi, цар полегшено зiтхнув, сiв у свое крiсло i жестом запросив сiсти й радника. З похмiлля Фiлiпп почував себе негаразд, облизував сухi губи, вiдчуваючи у всьому тiлi спустошливу втому.

Чорна пов’язка на лiвому оцi зсунулась, видно було розсiчену брову i темну очну западину – око Фiлiпп втратив рокiв з п’ятнадцять тому пiд час штурму Мефони. (Вiн тодi оглядав осадну технiку, що ламала оборонну стiну, стрiла, розсiкши брову, вп’ялася йому в око.) Потягнувшись до хрускоту в суглобах, цар тихо застогнав крiзь стисненi зуби i глянув на радника. Той сидiв, як завжди, свiжий, бадьорий, з ясними, чистими очима й рум’яними щоками.

«Вiн наче молодiе з вiком», – не без заздрощiв подумав цар.

Ляснувши в долонi, велiв служцi принести холодного пива. Служка поспiшно зник i тiеi ж митi й з’явився, обережно, якось аж врочисто несучи у витягнених руках два великих запотiлих кухлi. Поставивши на стiл, застиг зi схиленою головою, але тiльки цар махнув рукою, зник.

Фiлiпп показав раднику на один з кухлiв.

– Дякую, – як завжди чемно ухилився Антiпатр i додав з дещо осудливими нотками в голосi (з усiх радникiв лише вiн один зважувався, щоправда, легко дорiкати царевi частими випивками): – Так рано пити?

– Не рано, а вже пiзно, – весело одказав цар, збуджуючись при виглядi кухлiв з пивом.

 – Гуляли всю нiч… – зiтхнув i додав рiшуче: – Все! Годi з гульками, завтра iду до вiйська. Парменiон тримае в облозi Перiнф, але щось там забарився. З Перiнфом треба кiнчати пошвидше i братися за Вiзантiй.