Смерть Атея (збірник)

Пiд накидкою поверх хiтона був червоний шкiряний панцир, обшитий по краях чимось бiлим. На головi – бронзовий македонський шолом, з-пiд якого вибиваються пасемця чорного волосся… Лице злегка видовжене, чисте i гарне. Очi великi, блискучi… Вродлива, подумав цар, молода, сильна i зваблива. І чого це ii занесло аж до скiфiв? Хiба у македонцiв вже не вистачае чоловiкiв? Хоч i жiнка, а в сiдлi тримаеться хвацько i впевнено, кiнь пiд нею не йде, а танцюе… Гм… Хiба в македонцiв i жiнки воюють? А втiм, у сарматiв та й у самих скiфiв жiнки – вершницi не гiршi чоловiкiв, чому б iм i в македонцiв не бути.

А гарна. Не жiнка, а мрiя чоловiка. Це ж треба… І чи не вперше Атей пошкодував, що йому вже дев’яносто лiт, що сил колишнiх уже немае. Ех, було б йому зараз тридцять чи сорок…

Атей чистив коня, вдаючи, що заклопотаний роботою i не бачить наближення гостей. Припiкало сонце, в кочовищi анi вiтерця, душно, спекотно. Десь набридливо бринить гедзь, мухи облiпляють голову коня, липнуть йому до очей, кiнь пориваеться, цар, поляскуючи по шиi, заспокоюе тварину.

Чужi воiни зупинилися, спiшилися, i вершники застигли бiля коней. Посли пiд’iхали до Атея ближче i теж спiшились. До них пiдбiгли царськi слуги, схопили коней за повiддя, вiдвели до конов’язi. Посли переглянулись мiж собою. Потупцявшись (скiфський цар все ще не звертае на них уваги, чистить свого коня та й чистить), пiдходять ближче.

– Хайрете!

Тлумачить Котiар. Посли гучно вiтають Атея, владику всiх скiфiв вiд Танаiсу – Борисфену й до пониззя Істру – Атей чистить собi коня та й чистить.

Старший з македонцiв дiстав шкiряну трубочку, зiрвав з неi воскову печатку i, витягнувши пергаментний сувiй, розгортае його i починае врочисто читати:

– «Фiлiпп, цар македонський, Атею, царю i народу скiфському – радуйтесь!..»

Македонський цар майже клянеться скiфському царевi в дружбi та вiрностi… Атей чистить свого коня та й чистить, але внутрiшньо насторожився. І чому це Фiлiпп нi з того нi з сього клянеться йому в дружбi та вiрностi? Не iнакше, як готуе удар у спину.

Це взагалi схоже на Фiлiппа. Перед тим як своiм друзям чи однодумцям нанести удар в спину, Фiлiпп неодмiнно клянеться iм у вiрностi. Так вiн вчиняв щодо грекiв не раз… Слухаючи велемовного посла, Атей чистить собi коня та й чистить…

Посол читае.

Котiар безсторонньо тлумачить…

Виявляеться, знатнi македонцi привезли Атею в дарунок вiд свого царя молоду жiнку, родичку самого Фiлiппа, ту, що вбрана i як жiнка, i як воiн.