Смерть Атея (збірник)

Майже щодня в батькове кочовище вивiдникiв посилае, все вони про царське здоров’я випитують, який у царя вигляд, видивляються… Чи не занемiг, бува?

«Передайте Гелону: цар ще не помер i не збираеться робити це найближчим часом», – насмiхаеться Атей.

Це дратуе Гелона, злiсть зганяе на домочадцях та слугах. З’явилась було в Гелона квола надiя, як батько занемiг, коли вони прийшли в пониззя Істру, але – не надовго. Встав на ноги. Ще й трiбаллiв обхитрив. І до вiйни з iстрiанами готуеться, не спiшить у свiт предкiв.

А ще передають вивiдники, молодiе старий цар день вiд дня. Ночами при мiсяцi уповнi обiймае його македонська змiя, силу йому свою передае. І силу, i молодiсть…

Немае просвiтку на душi в Гелона вiд тих чуток. І як завжди, коли вiн про щось думав, то мусив чимось зайняти руки. Та й думалось тодi краще. А без роботи не сидiв нiколи, ще батько його так привчив.

«Хоч ти, – казав йому, – i царський син, а не покладайся у всьому на слуг, рабiв чи й нижчий люд. Умiй, що треба скiфу, сам зробити – i збрую для коня, i зброю для себе.

В життi це може хiба ж так знадобитися!..»

Тож Гелон, аби як слiд обдумати вiстку про македонську змiю, котра пригрiлася в батька на грудях, майстрував стрiли. Бо стрiла, виготовлена власними руками, надiйнiша. Вiриш iй крiпко, влучна вона, без промаху б’е. На древко для стрiли найкраще годилися береза, ясен чи тополя, та де в Гетськiй пустелi дерево знайдеш. Полин та полин всюди. А Істр поруч, очерету – непроходимi заростi.

Очерет добре пiдходить для древка стрiли – рiвний, без сучкiв, як у деревi, i не треба його обробляти. Щоправда, вiн надто крихкий, та й нелегко крiпити до очеретини наконечник стрiли. І зовсiм нiяк зробити в очеретянiй трубочцi вушко для тятиви. Коли ж натягуеш тятиву, очеретина розчавлюеться пальцями, при пострiлi ii геть розчiплюе тятива. Тож скiфи придумали так: в один край очеретини вставляли гiлочку грушi iз загостреним кiнцем, на який i насаджували наконечник, а в другий кiнець очеретини вставляли паличку з вушком для тятиви – ii вже пальцем не роздавиш при стрiльбi.

Сидить Гелон – стрiли майструе, думу думае. Бiля нього снiп очерету, гiлочки грушi, бронзовi литi наконечники. Вони у Гелона особливi – з його власною позначкою у виглядi хитроi закарлючки. Як пильно придивишся до неi, то лiнii мовби утворюють хижий дзьоб орла – улюбленого птаха Гелона. По тiй позначцi кожний скiф упiзнае наконечник стрiли старшого царевича.