Смерть Атея (збірник)

– Не вiддам! Нiкому тебе не вiддам!!! – в якомусь збудженнi вигукував вiн.

Першою про зв’язки Гелона з македонкою дiзналася його старша жона i почала погрожувати мужу, що донесе Атею… Гелон побiдкався перед Фiею, спитав, що йому робити. Фiя зневажливо сказала:

– Мрiеш стати царем самоi Скiфii, а не в силi впоратись з якоюсь зарозумiлою бабою?

Гелон глянув на неi, нiчого не сказав.

А другого дня вранцi його старшу жону знайшли мертвою в ii шатрi. На те нiхто й уваги не звернув: померла жiнка, то й померла.

Всi помирають, коли надiйде черга, то що ж тут дивного? От i старшiй жонi царевича надiйшла черга вiдправитися у свiт предкiв.

Гелон поховав старшу жону пишно, як i належить ховати невiстку самого царя Скiфii. Атей на похоронi не був, але синовi через посланця висловив свое спiвчування…

Поховавши жону, Гелон на черговiм таемнiм побаченнi з Фiею так iй сказав:

– Та, що втручалася не в своi справи i сунула нiс туди, куди iй не можна було, вже на тiм свiтi.

А звiдти вона нiчого не донесе Атею. Залишилися молодшi дружини. Але вони нiчого не вартi, хай ведуть господарство. Радiстю моею будеш ти.

Охоронець царя вiд злих духiв

Вiдразу ж за великим i пишним царським шатром з бунчуками на списах i двома очищувальними багаттями бiля входу, за котрим день i нiч слiдкували старi дiди, трохи осторонь самотиною стояла маленька юрта з бiлоi повстi. Навколо неi викладено застережливе коло з бiлого камiння, яке навiть пiд загрозою смертноi кари не посмiв би переступити жоден скiф.

У тiм колi на високих тичках висiли вовчi та кiнськi черепи, вибiленi сонцем i дощами, черепи обвивали засушенi чорнi гадюки iз загрозливо роззявленими ротами. Вони й стерегли вхiд до юрти. Черепи iнодi нi з того нi з сього починали торготiти й обертатися навколо тичок, водячи сюди й туди порожнiми очними ямками, а висушенi гадюки ворушилися, наганяючи на забобонних скiфiв священний жах.

У тiй юртi жив царський чаклун-енарей – охоронець Атея вiд усiеi нечистi, злих духiв i злих помислiв, його лiкар i знахар.

Скiфи завбачливо обминали те мiсце. А якщо хто блукаючи й опинявся бiля юрти енарея, то, загледiвши черепи на тичках i висушенi чорнi гадюки, здригався, вiдмахувався руками, наче вiдганяв вiд себе невидиму силу й задкував геть подалi вiд того небезпечного мiсця. І довго потiм тремтiв та здригався, нiби струшував з себе щось липке й бридке.